Ефір без назви

З самого ранку на стихійному ринку була метушня. Місця мало для проходу, люди штовхаються та йдуть хто куди. В таких місцях можна знайти що завгодно, починаючи від одягу, закінчуючи справжніми скарбами антикваріату. Фотограф Ігор мав хіпстерські схильності, тому відвідував цей ринок часто. На цей раз він шукав об’єктив для фотоапарата Zenit. Не відомо що йому подобалось у цій камері, чи то високий рівень білого у світлинах, чи те, що колись ця річ належала його дідусеві. Але сьогодні він обійшов усі торгівельні точки та не знайшов чого шукав. Раптом вдалині побачив худого пенсіонера з сивою, короткою бородою. Він був одягнутий у смугастий тільник, а сувенірна кепка на голові була схожа на кашкет моряка.  На торговому місці лежало старе покривало, а на ньому в ряд розляглися камери Polaroid, картриджі, приставка Dendi, годинники та вінтажне радіо.

Ігор не міг відвести очі від такої незвичної моделі. Дерев’яний, лакований корпус. Металеві золоті ніжки тримали його, а зверху золота ручка була створена для зручного транспортування. Величезний динамік займав більшу частину конструкції, а маленький циферблат годинника виглядав поруч з ним стильно та незвично водночас.

Пенсіонер помітив цікавість хлопця, але на жаль похизуватись ввічливістю не міг:

• Чого тобі? Без грошей нічого не віддаю.

Хрипкий, не приємний голос відірвав його від спостереження. А похмурий погляд старого змусив розгубитись:

• Та я тут шукав об’єктив для камери Zenit. А у вас такого не бачу.

Дід саркастично хмикнув:

• Я таке сміття не продаю.

Поглянувши швидко на асортимент, хлопець дав таку саму реакцію, адже Polaroid точно купують не часто. Старий помітив, зрозумів сенс та йому це дуже не сподобалось:

• Щось ще?

Вказівний палець юнака показував на те, що з самого початку привернуло увагу:

• Це радіо. Скільки коштує?

Від розгублення продавець почухав сиву бороду:

• Схоже ця річ сама вас обрала. Віддам за 500.

Кут рота потягнувся вверх. У юнака в голові була лише одна думка «От стара скнара!», але сказав інше:

• Занадто багато як для радіо. Якщо річ мене обрала, то може нехай і віддасться дешевше?

Сиві брови насупились:

• Хоч у мене ви вперше, але бачу в цих місцях часто буваєте. Поступлюсь на 50, не більше!

Такий варіант не до кінця влаштовував парубка, але це був дійсно максимум, якого можна було досягти з таким співрозмовником. Тому мовчки дав йому 450 та задоволений поніс радіо додому.

Вдома він витратив не одну годину за столом в спробах увімкнути його. Але все марно, з динаміка не йшло жодного звуку. На двадцятий раз він здався, та навіть не вимикаючи поставив на книжкову полицю з розрахунком на те, що пізніше з цим розбереться. Від втоми та відчаю руки тримали його голову, а внутрішній голос повторював: «Думай! Думай!».

Без стуку до кімнати зайшла його матір. В руках несла тарілку з тушкованою картоплею та м’ясом. Побачивши сина в такому стані підійшла до столу та однією рукою взяла його за плече:

• Ігорчик, що сталося?

Не підіймаючи голови він засмучено пояснив:

• Я витратив гроші на це радіо, а воно навіть не працює!

Жінка подивилась на книжкову полицю та лагідний голос задзвенів зі сміхом:

• Стривай, ти хочеш сказати, що купив його не перевіривши чи працює?

З награним драматизмом хлопець підняв голову та твердо відповів:

• Так!

Вона  поставила тарілку перед сином та втішно погладила по спині:

• Поверни туди звідки взяв.

Не очікуючи відповідь мати покинула кімнату. Геніальна ідея прийшла до Ігоря і з натхненням її озвучив:

• Ні, я його полагоджу!

Аж до вечора з перервами він шукав будь-яку інформацію про цю модель, але нічого віднайти не виходило.  Парубка це почало дратувати тому не стримуючи емоцій вдарив кулаком по столу та промовив:

• Та що за мотлох я взяв?!

Раптом з не вимкненого радіо пролунало коротке шипіння. Ігор налякано підірвався зі стільця та з нерозумінням дивився на свою покупку. Він боявся до неї наблизитись, а внутрішній голос не менш здивовано прокоментував:

• «Воно що, працює?!»

_______________________________________________________________________________________

Офіс з сірими стінами. LED лампи час від часу блимають. Всюди шум та звуки телефонії.

На екрані комп'ютера транслювалося зображення Ігоря, працівник СБ дивився на нього та розлючено вдарив по столу:

• Чорт забирай!

Колега підбіг до нього:

• Лейтенанте Коваленко, що сталося?