Ефект Уробороса

Розділ 6

— Веґа, від вікна відійди!
Адріан прибрав долоню зі скла. Марек притримував двері плечем; за його спиною Томас махав рукою. Адріан переступив поріг, і старпом повернувся по наступного.
Томас схопив його за комбінезон після пострілу, коли моряк із планшетом упав. Адріан не встиг відвести очей.
— Він не встане. Ходімо.
Томас вимовив знайомі слова просто йому у вухо. Адріан пішов. На сходах назустріч пробрався моторист; за бічними дверима зник Міґель. Томас смикнув його назад. Невдовзі вони вже слухали, як зачиняються замикачі, лишившись у відрізаному коридорі.
— Куди тепер?
Поворот під зеленою стрілкою вів до Абді. Адріан кивнув у той бік.
— Ходімо. Тільки руки тримай так, щоб їх бачили.
Томас хотів щось запитати, але на сходах з’явився ствол. Вони побігли.
На нижній палубі Башир відштовхнув пірата, який бив моряка, й запитав потерпілого, чи той працює в машинному. Абді наказав підняти руки. Адріан виконав, уникаючи погляду хлопця.
— Капітан де? — запитав Башир.
— На містку. Був на містку.
Адріан став навколішки. Томас опустився поряд. За його плечем лишався той відкритий прохід. Адріан утримав руки над головою й дивився, як Башир відходить до сходів. Уперше він не прошепотів «біжи».
Абді переступив з ноги на ногу, поправив ремінь. Минуло ще кілька секунд, а Томасове стегно лишалося цілим. Ніхто не кричав на молодого пірата й не виривав у нього автомат. Башир закінчив розмову біля сходів і пішов усередину.
— Скільки ми так стоятимемо? — ледь чутно спитав Томас.
— Поки не скажуть сісти.
— Дуже дякую. А я вже збирався попросити стілець.
Адріан пересунув коліно з гарячого шва між листами металу. Абді вже дивився на інших моряків.
* * *
У дверях їдальні пірат забирав телефони, складаючи в ящик з-під овочів. Адріанів блокнот погортав і повернув. Адріан машинально взяв його з каюти ще вранці, хоча нічого й не записав. Диктофон лишився на столі.
Людей садили попід стінами й на лаві біля комори. Адріан опинився між Томасом і Міґелем. Кухар тримав закривавлений рушник, проте на запитання про рану показав на моториста навпроти.
— Його вдарили. Треба чимось промити, а вони не пускають до крана.
На столі стояла знайома баночка солі. Адріан досі не бачив її після нападу. На білій кришечці була крапля кави.
Адріан поклав блокнот на коліно, знайшов ручку за нашивкою й написав: «Пережити захоплення». Пірат підняв голову. Адріан зупинився, та той лише перерахував людей біля столу.
Нижче записав: хто охороняє? Куди йдуть інші? Чи можна покинути судно?
— Ти що, звіт про практику пишеш? — Томас нахилився до блокнота. — Передай мою подяку компанії за теплий прийом.
— Тихіше, — сказав Сергій з іншого кінця лави.
— Та я ж не до них.
— А їм звідки знати?
Томас опустив голову, почав обдирати задирку. Міґель забрав у нього руку й оглянув долоню. Кухар раз у раз перепитував сусідів, чи не болить у них щось.
Башир привів Гейса. Капітан обвів їдальню поглядом, затримався на закривавленому рушнику.
— Хто поранений?
— Один тут, — відповів Сергій. — І в кормовому переході людина. Лишилася.
Гейс кивнув. Щелепа в нього ворухнулася, наче він розкушував щось тверде.
— Сидіть разом. Не сперечайтеся. По одному нікуди не ходіть.
Башир показав на нього, звертаючись до всіх:
— Капітан працює з нами. Ви сидите тут, і з вами нічого не станеться.
— Морякові потрібна аптечка, — сказав Гейс. — Він втрачає кров.
Башир звернувся до Абді, й той побіг. Гейс проводив його поглядом.
— Мій старпом лишається з людьми, — сказав він.
— Поки що. Ти підеш нагору.
Гейс не рушив, доки не з’явився Марек. Старпом нахилився до моториста, відгорнув рушник і притиснув назад. Адріан прибрав свою долоню з коліна, де щойно несвідомо натискав на тканину.
* * *
Коли капітана вивели, охоронців лишилося двоє. Чоловік у вицвілій кепці став біля головного входу, інший — біля дверей до камбуза.
Абді кинув аптечку Міґелеві, але недокинув. Коробка розкрилася на підлозі. Кухар присів збирати пакунки. Абді носком черевика підсунув йому один бинт.
— Дякую, — сказав Міґель.
Хлопець нічого не відповів.
Адріан підняв обгортку біля ноги й віддав кухареві. Позначив у блокноті виходи, комору за спиною. Крізь прочинені двері виднілися стелажі, а за ними — вузькі дверцята.
Чоловік зі шрамом привів двох моряків, заговорив із вартовим біля камбуза й показав угору. Той пішов за ним. Адріан записав: «Scar — верхні каюти». Поставив знак питання: він бачив тільки те, що вони повернули на сходи.
— Ти їх розумієш? — прошепотів Томас.
— Ні.
— А що тоді весь час пишеш?
Адріан прикрив сторінку долонею.
— Хочу знати, хто де стоїть.
Томас глянув на нього, потім на охоронця в кепці.
— Ти поводишся так, наче вони сюди щочетверга заходять.
— Я теж боюся.
— То хоч іноді дивись на мене, коли я з тобою говорю.
Адріан відірвав очі від дверей. На Томасовій щоці темніла смужка бруду. Він зібрався сказати про неї, та друг уже відвернувся.
Повернувшись, Башир запитав, хто з механіків тут старший. Юсуф підвівся й попросив пояснити, що сталося.
— Знизити хід. До вас підійде другий човен, — сказав Башир. — Капітан уже знає.
— Якщо він знає, наказ передадуть у машину. Навіщо я вам тут?
Башир показав на двері.
— Підеш і перевіриш, щоб виконали.
Юсуф підібрав кухоль з-під лави й поставив на стіл. Адріанові стало соромно за запис «механік — пішов», який він уже почав.
Башир вийшов за ним, забравши Абді. Охоронець у кепці залишився один. Міґель попросив води для моториста. Пірат дозволив підійти до крана, і кухар допоміг пораненому встати. Той зачепив ліктем глечик. Метал забряжчав по підлозі; охоронець обернувся.
За спиною Адріана лишалися прочинені двері комори.
Він глянув на годинник. 07:42.
* * *
Адріан зісковзнув із лави й зайшов за стелаж. Стелаж із коробками закрив його від охоронця. Тут пахло картоном і цибулею.
— Ти куди? — Томас нахилився за ним.
— Залишайся на місці.
— Адріане, не треба. Ти чув капітана?
Він озирнувся. Томас простягав руку, але з лави ще не встав. Адріан міг повернутися; охоронець дивився в інший бік.
— Я тільки перевірю прохід.
Він не став обіцяти, що повернеться. Зачинив за собою вузькі двері й на кілька секунд завмер, чекаючи, чи не підуть слідом.
Ніхто не пішов.
За зеленою шафкою починалися сходи Юсуфа. Адріан звіряв таблички, щоб не потрапити в тупик. Біля комірчини з інструментами спинився. Двері були зачинені, під ними не було крові. Він пройшов повз.
Він ішов за зеленими знаками до рятувальних шлюпок. Біля зовнішнього виходу сховав блокнот. Шум моря став гучнішим. На палубі нікого не було.
Адріан обійшов шлюпку, зазирнув усередину, подивився на механізми спуску. Учора Марек показував їх, але він більше дивився на море. Тепер навіть не міг пригадати, з якого боку стояв старпом.
На нижньому майданчику білів контейнер на похилій опорі. На табличці був намальований пліт — такий, який він бачив у вечірній інструкції. Адріан глянув униз. Вода бігла вздовж борту, зникаючи під кормою.
Поряд зберігався посадковий трап. Якщо спустити пліт тут, його закриватиме шлюпка. Потім доведеться самому лізти вниз. Судно йшло; підошви відчували роботу машини, а берегів не було ніде.
Жилет лишився в каюті, води при собі теж не було. Захотілося повернутися до Міґеля й попросити пляшку, наче той міг просто передати її через стіл.
Адріан записав номер палуби, намалював шлюпку й сходинки вниз. Над ними поставив 07:42. Почав читати табличку на контейнері. Дійшов до кінця, повернувся до першого малюнка.
Коли підняв голову, годинник показував 07:48.
Із надбудови долинув крик.
* * *
— Адріане!
Голос Томаса долинув із бортового проходу. Адріан уже підвівся, щоб озватися, коли почув другий голос, різкий і незнайомий. Томас відповів англійською:
— Я сказав, що він пішов туди. Куди далі — не знаю.
Адріан присів за шлюпкою. Крізь металеві опори було видно черевики. Одні зупинилися, інші пройшли до сходів. Пролунав удар по дверях.
— Скільки вийшло? — запитав чоловік зі шрамом.
— Один. Тільки він. Я нікуди не ходив.
— Тоді чому ти мовчав?
Томас не відповів. Його повели назад, а другі кроки лишилися.
Адріан сховав блокнот і спустився до нижніх дверей. Вони відчинилися зі скрипом, від якого він завмер.
Нагорі перестали ходити.
Він зайшов усередину. Чоловік зі шрамом уже спускався слідом. Адріан пробіг до повороту, звернув у перехід Юсуфа. Пірат гукнув комусь. Відповіли попереду.
Адріан відступив до пральні. Знав, де вийде, якщо пройде наскрізь. Кроки за спиною стихли, тоді загриміли вже в сусідньому переході.
Він обережно натиснув ручку. По той бік стояв чоловік зі шрамом.
Адріан відразу підняв руки.
— Я без зброї. Повернуся до інших.
Пірат смикнув його за комір, притиснув до сушарки й обмацав комбінезон. Блокнот випав на підлогу. Пірат наступив на нього, перевіряючи кишеню з іншого боку.
— Сидіти сказали. Чому пішов?
— Я заблукав.
Удар прийшовся під ребра. Адріан зігнувся, не встигнувши опустити рук.
— Друг теж заблукав? — пірат шарпнув його вгору. — Де зброя?
— Немає. Нічого немає, подивись!
Його розвернули до дверей і штовхнули. Він ступив на власний блокнот, посковзнувся. Пірат ударив прикладом між лопатками.
Другий нападник відчиняв комірчини. Чоловік зі шрамом гукнув йому й показав на Адріана; той вийшов із дверей, зачепивши відро. Вони почали сваритися. Адріан озирнувся до виходу.
Повз пральню можна повернутися до плота. Він рвонув до виходу. Кілька кроків — униз, під шлюпку. Якби не витратив стільки часу на ту табличку, там іще нікого б не було.
Пірат крикнув. Адріан ухопився за важіль. Постріл кинув його на двері, і він уже не відчув удару об підлогу.
* * *
— Вставай. Тепер тебе можна посадити до в’язниці як дорослого.
Адріан витяг з-під себе затерплу руку. Томас зазирнув у каюту.
— Сьогодні можна до обіду, чи що? З днем народження, дурню.
— Дякую. Я зараз.
Сів, дочекався, поки перестане хитатися підлога, й дістав пристрій із кишені комбінезона.
COMPLETED: 7
На блокноті знову не було сліду черевика. Адріан написав на чистій сторінці 07:42. Поряд — глечик, Юсуф, один охоронець. Намалював поворот біля зеленої шафки. Після 07:48 його вже шукали.
«Жилет. Вода. Нижній майданчик».
Скільки води брати, він не знав. До берега могло бути кілька годин або кілька діб. Витяг з-під ліжка обидві пляшки, куплені ще в порту.
Приміряв жилет. Той піднявся під підборіддя й завадив нахилити голову. Довелося зняти: так його зупинять ще до сніданку.
Телефон і диктофон загорнув у запасну футболку, сховав у пакет. Поклав його разом із водою та жилетом у робочу сумку. Підняв, перевіряючи вагу. Порожні кишені з боків хотілося чимось заповнити.
З коридору гукнули до сніданку. Адріан розгорнув аварійну інструкцію, знайшов сторінку з малюнком плота й повів пальцем по рядках. Цього разу дочитав до кінця, потім закрив книжку. На човен чи на берег тут ніхто не обіцяв його доставити.
* * *
За сніданком Томас встромив паличку в цукор. Сергій почухав потилицю. Адріан передав сіль. Хотів попросити Міґеля відрізати шматок торта зараз, до вечора, але кухар уже повернувся до плити.
Після сніданку Адріан забрав сумку. До роботи лишалося кілька хвилин. Він пройшов службовими сходами, сховав речі за кожухом біля нижнього виходу й переконався, що з коридору їх не видно. Дорогою нікого не зустрів. Двері залишив так, як вони були, і повернувся до Сергія, який ще розбирав ремені.
О сьомій чотирнадцять подивився в море разом із ним. Побіг на місток, вислухав Марека, пішов на місце збору. Не став просити Томаса триматися поруч. Той і так підійшов сам.
Після першого пострілу Адріан озирнувся до внутрішніх сходів. Там ще нікого не було. Рука зі зброєю з’явиться пізніше; зараз можна піти нагору й спробувати не відстати від Сергія. Він так і лишився біля Томаса. Коли моряк із планшетом упав, той схопив його за комбінезон.
— Він не встане. Ходімо.
Адріан стискав зуби, поки слова не скінчилися. На сходах пропустив моториста, дав Томасу смикнути себе назад. За бічними дверима гримнули замикачі.
На запитання, куди тепер, відповів так само, як у попередньому житті. Вони вийшли до Абді. Башир зупинив побиття моряка, запитав про капітана. Адріан повторив відповідь. Знову став на коліна, залишивши відкритий прохід за Томасовим плечем.
Цього разу він дивився на Башира, чекаючи, коли той закінчить розмову біля сходів. Башир вислухав чоловіка й пішов усередину. Абді переступив з ноги на ногу, поправив ремінь.
— Скільки ми так стоятимемо?
Адріан устиг набрати повітря раніше, ніж Томас закінчив.
— Поки не скажуть сісти.
Він уже знав, який жарт почує у відповідь.
* * *
У їдальні він сів біля комори. Міґель тримав рушник, Томас відірвав задирку. Адріан лишив блокнот у кишені, і Томас не спитав про звіт із практики. Не було й Сергієвого окрику. З іншого кінця лави долинув тільки кашель.
Гейс прийшов із Баширом. Попросив аптечку, дочекався Марека. Адріан стежив за його обличчям, намагаючись угадати, чи капітан щось вигадав. Гейс ішов упевнено, але, проходячи повз ящик із телефонами, затримав на ньому погляд.
Потім Абді кинув аптечку. Міґель присів збирати бинти. Адріан підняв обгортку біля ноги й віддав йому. Чоловік зі шрамом привів двох моряків, забрав охоронця біля камбуза. Вони повернули на сходи.
Чекати стало важче, коли лишилося кілька хвилин. Адріан ворушив пальцями в черевиках, щоб не затерпли ноги. Не дивився на комору. Раз по раз змочував губи й прислухався до голосів за дверима.
Башир покликав Юсуфа. Механік знову спитав, навіщо його ведуть, якщо капітан уже передав наказ. Поставив кухоль на стіл, ручкою до Адріана. Вийшов разом з Абді.
Міґель попросив води. Підвів моториста. Металевий глечик покотився під стіл.
Адріан зісковзнув із лави.
— Ти куди?
Він завмер за краєм стелажа. Томас дивився на нього знизу вгору, бо Адріан уже встав. Треба було сказати те саме, тільки цього разу він знав, що перевіряти нічого не збирається.
— Залишайся на місці.
— Адріане, не треба. Ти чув капітана?
Він прикрив двері комори. За дерев’яною стінкою Томас іще щось сказав, але Адріан уже вийшов у службовий коридор.
* * *
Сумка була там, де він її сховав. Адріан підхопив її, ледве не вдаривши пляшками об кожух. Сходами зверху хтось ходив. Він зупинився, притиснувши речі до живота.
Чоловік зі шрамом вимагав відчинити каюту. Відповів моряк; двері грюкнули об стіну. Пірат ще перевіряв кімнати. Адріан прислухався: його ім’я не гукали.
Він пройшов під сходами, тримаючись за сумку обома руками. До пральні не звернувся. Скрипучі двері теж обійшов: вийшов через ті, які знайшов за зеленими знаками. Зупинився за шлюпкою, вдихнув морське повітря й подивився на годинник. 07:44.
На нижньому майданчику нікого не було.
Він поклав сумку під поруччя, натягнув жилет. Застібка не сходилася: під ремінь потрапила тканина комбінезона. Адріан вилаявся пошепки, витяг складку й почав знову. На цій дрібниці минуло більше часу, ніж хотілося. Після кожного руху він чекав, що почує голос Томаса.
Під ногами вже слабше гуділа машина: наказ Башира виконали. Але вода все одно бігла вздовж борту. Адріан поклав руку на контейнер і подумав, що може не втриматися на мокрому трапі. Усі попередні смерті сталися на твердій підлозі. Він не знав, як довго доведеться тонути.
Сумка лежала біля ніг. Дві пляшки пробивалися крізь тканину. Він переставив її ближче, щоб не зачепити, і потягнувся до кріплення контейнера.
З їдальні тут нічого не було чути. За стіною шлюпки лишилися люди, які досі чекали, що капітан домовиться. Міґель промивав розбиту голову, Сергій, мабуть, рахував відсутніх. Марек побачить порожнє місце. Томас скаже, куди він пішов.
Адріан забрав руку з кріплення. До комори можна було повернутися за дві хвилини. Місце на лаві ще вільне. Навіть пояснення знайшлося: шукав воду, злякався, заблукав. Томас розсердиться, зате посунеться, даючи сісти.
Він уявив, як тихо шепоче йому про пліт. Друг підведеться, як підвівся колись після слова «біжи». Доведеться йти вдвох через той самий коридор; потім вони разом спускатимуться по трапу. Або їх знайдуть і знову приведуть сюди Марека.
— Не зараз, — прошепотів Адріан.
Він не знав, кого просить зачекати. Подивився на металеву опору й узявся за роботу.
Контейнер зрушив не відразу. Адріан натиснув плечем, уперся черевиками й почув короткий скрегіт. Потім важкий контейнер нахилився й потягнув його за собою. Білий корпус ковзнув з опори й зник за бортом. Удар об воду був гучний; Адріан пригнувся, хоча звідси його не могли побачити з їдальні.
Пліт розкрився внизу, поволі набираючи форми. Помаранчевий тент сіпався від вітру. Адріан скинув сумку всередину й поліз на трап. Підошва ковзнула на першій сходинці. Він обхопив канат обома руками, притиснувся грудьми й кілька секунд не міг змусити себе пересунути ногу.
Нижче пліт то бився об борт, то відходив. Мотузка, яка тримала його біля судна, натяглася. Адріан спустився ще трохи. Чорний метал повільно проходив перед очима; тепер він бачив кожну пляму іржі, кожен шов, яких згори не помічав.
Коли пліт знову наблизився, він відпустив трап. Ударився грудьми об надувний борт, зісковзнув до води й ухопився за зовнішній леєр. Жилет тиснув під щелепою, нога марно шукала опору. Адріан підтягнувся, перекинув коліно всередину й упав на дно поруч із сумкою.
Вода заливалася через вхід. Пліт тягнуло за судном. Він намацав закріплений біля входу ніж, насилу звільнив його й перерізав натягнуту мотузку. Судновий борт одразу почав віддалятися. Адріан відштовхнувся коротким веслом, не розуміючи, чи допомагає це; встиг гребнути ще раз, перш ніж його розвернуло.
Корма пропливла повз. На верхньому майданчику хтось з’явився. Адріан ліг на мокре дно, накрив потилицю долонями й чекав пострілу.
Хвиля підняла пліт і кинула вниз. Сумка вдарила його під ребра.
Пострілу не було.
* * *
Він підвів голову, коли вже почали боліти плечі. Корабель віддалявся, лишаючи широку смугу піни. З цього боку надбудова здавалася незнайомою. Не було видно ані їдальні, ані комори, тільки ряди вікон і маленькі двері, біля яких могли стояти люди.
07:48.
Адріан глянув на воду біля входу. Її було небагато, проте кожна нова хвиля змушувала його підтягувати ноги. Він знайшов у плоті черпак, почав виливати за борт. На четвертому русі підступила нудота. Довелося лягти животом на надувний валик і почекати.
Коли відпустило, він перевірив сумку. Пляшки цілі. Пакет усередині намок тільки зовні. Телефон не знаходив мережі; Адріан тримав його перед собою, доки екран не погас. Знову натиснув кнопку, прочитав дату й прибрав. Сімнадцяте серпня нікуди не поділося.
Диктофона він не виймав. Через плівку відчувався твердий край корпусу. Адріан загорнув пакет тугіше й сховав під бік.
Під тентом пахло новою гумою. Біля ноги був прив’язаний пакунок аварійного запасу, уздовж борту висіли невеликі кишені. Адріан по черзі торкнувся їх, перевіряючи, що тут є. Потім узяв свою воду, зробив ковток. Хотів випити більше, але закрутив кришку й поставив пляшку вертикально. Вона одразу впала.
Він притиснув її стегном. У їдальні залишився Томас. Зараз пірати вже знали, що зник курсант. Можливо, той усе ще повторював: «Я сказав, що він пішов туди». Можливо, його змусили піти показати дорогу. Адріан підсунувся до входу, вдивляючись у корму, ніби міг звідси щось виправити.
На воді не було катерів, які йшли б до нього.
Він чекав ще. Поправив жилет, забрав із-під коліна мокрий блокнот. Сторінки злиплися, чорнило розпливлося біля згину. Крізь синю пляму проступало 07:42. Адріан поклав блокнот на сумку сушитися й уперше подумав, що ці записи можуть знадобитися йому завтра.
О восьмій сорок вісім судно ще було видно. Він устиг кілька разів відкрити воду, сховатися від сонця глибше під тент і знову висунутися, бо там душило. Ранок тривав. Ніде не стукали у двері.
О дев’ятій сорок вісім Адріан уже не міг знайти корабель. Піднімався на коліна, чекав, поки хвиля винесе пліт вище, та за нею щоразу з’являлася інша хвиля. Він сів, тримаючи годинник перед очима.
Хвилина змінилася. Адріан опустив руку.
Він не знав, чого чекати тепер.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше