Томас чекав біля сходів, притримуючи двері ліктем.
— Я вже думав, ти святкуватимеш до обіду. Ходімо, Міґель не любить, коли його яйця холонуть.
Адріан торкнувся кишені з блокнотом. Щойно відновлені записи ще стояли перед очима: Баширу потрібні живі заручники; чоловік зі шрамом може не послухатися; Абді лякається й стріляє. Поряд заново вписав часи: 07:14, 07:19, 07:23. Про чотири смерті — нічого.
Прокинувшись від Томасового стуку, він навіть не підняв сорочки. Перевірив четвірку на диктофоні й сів згадувати. На чистій сторінці найбільше місця лишив біля імені Абді.
Томас поставив біля його тарілки цукрову свічку. Адріан думав про вузькі плечі під завеликою сорочкою. Коли Башир відвертався, Абді починав озиратися. Одного разу побіг перевіряти двері. Кілька хвилин його не було видно.
— Ти хоч бажання загадати збираєшся? — Томас посунув пакетик ближче.
— Уже загадав.
— Судячи з обличчя, щось незаконне.
Томас усміхався, чекаючи відповіді. Довелося всміхнутися теж.
Він доїв хліб і пішов шукати Юсуфа.
* * *
Юсуф ніс кухоль обома руками: кава майже сягала краю.
— Якщо щось зламав, почни з того, що саме. Потім уже поясниш, що воно само.
— Нічого я не зламав. Можна тебе на кілька хвилин?
Юсуф відпив, дивлячись на нього поверх кухля.
— Учора Марек мене водив, але я половину переходів переплутав, — сказав Адріан. — До машинного ще дістануся. А якщо там буде зачинено? Є інші сходи?
— Є. Тільки під час тривоги тобі треба до місця збору. Машинне нікуди не попливе окремо.
— Я знаю. Просто не хочу потім стояти й питати, куди мені бігти.
Механік подивився на годинник.
— Добре. Дійдемо донизу, а звідти назад сам. Щоб перевірити, чи ти взагалі слухав.
Вони спустилися повз пральню. Юсуф говорив про моряків, які пхають у сушарку робочі черевики. Адріан кивав і рахував повороти. За зеленою шафкою знайшовся прохід, якого він досі не помічав.
— Ось тут можна перейти до інших сходів. Вихід унизу веде на бортовий прохід. Без потреби туди не лізь.
За віконцем виднівся коридор із виходом на палубу. Адріан упізнав місце: там лежав його блокнот, поки Башир питав, як його звати.
— А ці двері куди?
— Комірчина. Відкрий, коли вже так кортить.
У комірчині пахло мастилом. Біля порога стояла інструментальна сумка. Юсуф забрав із неї невеликий ключ.
— От де лишив. Із тебе сьогодні є користь.
Адріан запам’ятав номер палуби. Біля останнього повороту Юсуф зупинився.
— Веґа, у тебе такий вигляд, ніби ввечері іспит. Марек щось сказав?
— Поки нічого.
— То не вигадуй собі зайвої роботи. Заблукаєш — спитай. Мені ось твоя екскурсія ключ знайшла.
Адріан подякував. Назад ішов сам; біля зеленої шафки повернувся, щоб пройти ще раз.
Коли вийшов до Сергія, до появи катерів лишалося сім хвилин.
* * *
На місток іще можна було встигнути. Адріан обернувся до сходів, але Сергій простягнув йому кінець ременя.
— Потримай. Ні, вище, а то перекручується.
Боцман нахилився до пряжки. Адріан дивився на його сиву потилицю. Треба сказати зараз.
Минулого разу після попередження пірати зайшли з іншого боку.
Він мовчки потримав ремінь, поки Сергій його затягував. Відійшов до поруччя. На воді з’явилися дві білі смуги.
Сергій узяв бінокль, послав його на місток; Марек наказав іти до місця збору. Коли рація повідомила, що катери розділяються, Адріан уже стояв поруч із Томасом.
— Може, вони ще відстануть, — сказав він. — Судно ж так просто не зупиниш.
— Тримайся Сергія, добре?
— А ти куди зібрався?
— Нікуди. Просто будь біля нього.
Почувши про зброю, Томас перестав питати. Моряк із планшетом рахував голови. Адріан відвів очі, коли той наблизився.
Після удару об метал люди пригнулися. Марек гукнув до дверей. Адріан дійшов до сходів разом із Томасом, а тоді відпустив його рукав.
— Веґа! Ти чого?
— Іди, я слідом!
Уже повертаючи до пральні, він почув постріл. За ним хтось важко впав. Адріан притиснув руку до рота й пішов швидше.
Біля зеленої шафки він мало не проминув поворот. Довелося вернутися. Над головою бігли, хтось кликав на ім’я. Томас? Адріан прислухався, але голос уже стих.
Він зайшов у комірчину й притримав двері носком черевика. Тоді прибрав ногу: з коридору її буде видно. Стояв за дверима, відчуваючи потилицею полицю, й не знав, що робитиме, якщо зайдуть двоє.
Витер мокрі долоні об комбінезон. Пригадав, як Абді смикнувся перед пострілом. Тоді, на палубі, скільки не розтуляв рота, вдихнути не виходило.
Зовні озвалися. Адріан зазирнув у щілину: Башир показував усередину. Абді кивнув і рушив у коридор. Башир пішов у протилежний бік.
Адріан відчинив двері ширше. Міг пропустити його й замкнутися тут. Хлопець навіть не дивиться сюди.
Абді зупинився навпроти. Поправив сорочку, яка зібралася під ременем, і провів долонею по шиї. На підборідді в нього було кілька прищиків.
Адріан вийшов із комірчини.
* * *
Адріан наскочив на Абді ззаду, але нога поїхала. Хлопець устиг розвернутися, і вони вдарилися об перебірку. Лікоть влучив Адріанові під ребра. Він ухопив Абді поперек грудей, отримав пальцями в око й замахав вільною рукою.
Автомат дзенькнув об поріг. Абді рвонувся до нього, потягнувши Адріана за собою. Обоє впали. Адріан затиснув хлопцеві рот, але той укусив його за палець. Він скрикнув, відсмикнув руку.
Абді вже ставав на коліно. Адріан смикнув його за сорочку; тканина тріснула. Вони знову впали. Біля порога лежала сумка. Адріан перекинув її, схопив розвідний ключ і вдарив навскіс. Абді сіпнув головою, рука, простягнута до автомата, підігнулася.
Адріан ударив ще раз. Хлопець осів, проте він іще тримав його за роздертий комір. Зблизька не бачив обличчя, лише вухо й край волосся. Підняв ключ утретє.
Потім раптом стало чути, як гуде вентиляція.
Абді лежав на боці. Одна нога випросталася й застигла. Адріан відпустив сорочку, потягнув його за плече. Голова повернулася надто легко; відкриті очі дивилися на нижню полицю.
— Гей. Чуєш мене?
Адріан поклав два пальці на шию, пересунув, натиснув сильніше. Не міг зрозуміти, чий пульс відчуває. Нахилився до обличчя, чекаючи видиху.
Він поклав ключ на підлогу, обережно, щоб не стукнути, й відразу відсунув ногою. Хотів витерти кров з Абдієвої губи, та подивився на свою долоню й відняв руку.
Цей хлопець не встиг навіть підняти автомат.
Адріан підвівся. Сказати собі, що інакше той застрелив би його, не виходило: Абді йшов коридором. Адріан чекав за дверима.
З палуби гукнули. Він витер долоні об штани; кров розмазалася. Голос наближався. Адріан нахилився по автомат.
Зброя потягнула вниз. Звільняючи ремінь, Адріан старався не торкнутися Абдієвої ноги. Нарешті підняв автомат до грудей і сховався в комірчині.
Той, хто гукав, не зайшов. Кроки віддалилися. Адріан міг зачинити двері; поруч була засувка, яку він уже намацав ліктем. Натомість вийшов слідом.
* * *
Ствол зачепив одвірок, ремінь сповзав. Адріан раз у раз перехоплював автомат, сердячись на власні руки. На вкушеному пальці пекло.
За поворотом з’явився чоловік у вицвілій кепці. Погляд ковзнув по закривавленому комбінезону, зупинився на автоматі.
— Стій там! — крикнув Адріан. — Не підходь!
Чоловік відступив, піднімаючи зброю. Адріан натиснув на спуск. Автомат затрясся в руках, щось зірвалося з перебірки, гуркіт заповнив увесь коридор. Він відпустив спуск і вдарився плечем об стіну. Вухо заклало; чужий крик долинув наче крізь воду.
Пірат сховався за поворотом.
Адріан стояв, виставивши зброю перед собою. Там, де щойно було обличчя, тепер виднівся край дверей.
Він ступив уперед. Почув поспішні удари підошов і майже засміявся. Той побачив його й утік.
Біля виходу хтось крикнув на моряка. Адріан знав цей голос. Зупинився, притиснув приклад незручно високо й визирнув на палубу.
Чоловік зі шрамом вимагав щось у полоненого біля сходів. Адріан дивився на нього й відчував, як болить розбита губа, хоча цього разу по губах його ще не били.
— Відійди від нього!
Чоловік обернувся. Адріан чекав повільного кроку назустріч, зневажливої усмішки. Хотів побачити, як вона зникне.
Чоловік зі шрамом відразу зник за сходами.
— Вийди! — Адріан ступив за поріг. — Поклади зброю, чуєш?
Праворуч ворухнувся ще один пірат. Адріан перевів на нього автомат, а тоді почув рух зліва й повернув назад. Полонений сів на палубу, прикривши голову руками.
— Не рухатися! Нікому не рухатися!
Він не помітив, коли почав кричати. У роті пересохло, голос зривався. Дивився на сходи, проте край ока ловив чужий лікоть праворуч. Якби вони стали поряд. Якби можна було бачити обох.
З-за сходів висунулася зброя. Адріан спробував повернутися до неї. Удар розвернув його раніше; нога підломилася, і він упав на коліно, тоді на бік. Автомат притиснув живіт. Треба було підняти його, але рука тягнула ремінь, а ствол шкреб палубу.
Чоловік зі шрамом підійшов, наступив на зброю й коротко сказав щось іншому. Той озвався. Адріан дивився на рубець, який знизу здавався товстішим, і чекав, коли чоловік знову заговорить.
Пірат глянув на нього й вистрілив.
* * *
— Вставай. Тепер тебе можна посадити до в’язниці як дорослого.
Адріан сів, дивлячись на вкушений палець. Шкіра була ціла. Томас привітав його й затримався в дверях.
— Ти мене взагалі чуєш? Я кажу: з днем народження.
— Чую. Дякую, Томасе.
Коли той пішов, Адріан витяг диктофон.
COMPLETED: 5
Він глянув на руки. Пам’яталося шорстке руків’я ключа, сорочка, що порвалася під пальцями. Намагався пригадати, що кричав Абді, й чув тільки удар.
У блокноті за прізвищем знову йшли чисті сторінки. Адріан провів нігтем там, де писав ім’я хлопця. Написав «Thomas», підкреслив.
За сніданком Томас спитав, чи можна доїсти його порцію. Адріан посунув тарілку.
— Тільки сьогодні тримайся мене.
— Навіщо? — Томас опустив виделку.
Сказати про катери — і вони підуть до капітана. Томас знову загубиться між чужими обличчями. Адріан потягнувся до кухля.
— Раптом буде тривога. Я ще погано знаю судно.
— Тоді ти тримайся мене. Я принаймні не поведу тебе до холодильника.
Уперше Адріан сам прошепотів «біжи», а Томас повірив. Сьогодні того відкритого проходу він узагалі не побачить.
* * *
Адріан шукав Абді серед тих, хто ліз на борт. Побачив знайому голову. Хлопець перевалився через поруччя, зупинився на коліні.
Обличчя було ціле.
Абді подивився просто на нього. Не впізнав. Одразу озирнувся на голос Башира й відсунувся, пропускаючи наступного.
— Ти оглух? — Томас потягнув його до дверей. — Марек сказав усередину!
Адріан не опирався. У хлопця було ціле вухо. Він бачив його зблизька; пам’ятав, як лежала голова.
Біля внутрішніх сходів Марек наказав Томасу тримати двері для останніх. Сергій уже збирав людей вище. Повз Адріана пробіг моторист. Знизу вдарили по металу; біля повороту з’явилася рука зі зброєю.
Томас відпустив двері й потягнувся до Адріана, щоб заштовхнути його нагору. Але той смикнув першим — убік, у знайомий технічний перехід. Двері за спиною зачинилися, відрізавши їх від решти.
— Ти куди мене тягнеш? Нам нагору!
— Там уже вони. Я знаю, куди вийти.
Томас спробував повернутися. Адріан ухопив його за груди, притиснув до стіни.
— Та відпусти ж ти! — Томас відбив його руку. — Що ти робиш?
— Рятую тобі життя. Можеш хоч хвилину постояти?
— Від чого? Ми щойно були біля своїх!
Адріан дивився на короткий вихід, який показав Юсуф. Треба дістатися інших сходів. Тільки не виходити на палубу до Абді.
— Тут зачекаємо, поки вони пройдуть, — прошепотів він.
— Хто пройде? Веґа, ти мене лякаєш.
Згори долинуло:
— Ріде! Де курсанти?
Томас гукнув, але постріли заглушили відповідь. Адріан тримав його за рукав.
У просвіті між сходовими прольотами показався Марек. Помітив обох, махнув чекати й зник у бічних дверях. Він ішов до них іншим боком — через короткий коридор біля виходу на палубу.
— Він по нас іде, — сказав Томас. — Треба було одразу озватися.
Приблизно цієї хвилини вони вперше бігли від Абді. Томас упав, а він не відразу помітив.
Тепер Томас стояв поруч. Сердився, дихав ротом, намагався вивільнити рукав. Постріл пролунав за дверима. Адріан сіпнувся, обмацав його груди й живіт.
— Я цілий, — Томас відштовхнув його долоні. — Облиш ти мене.
Адріан кивнув. Хотів сказати: от бачиш. Усміхнувся, сам не знаючи навіщо, і саме тоді почув крик Марека.
Вони побігли обоє.
* * *
Старпом лежав біля відчинених дверей, ногою на порозі. Поряд потріскувала рація. Побачивши курсантів, він махнув їм назад.
— Ідіть… до Сергія. Через пральню.
Адріан упав поряд на коліна. На комбінезоні під ребрами розросталася пляма. Він притиснув її обома руками; Марек різко вдихнув і схопив його за зап’ясток.
— Я тримаю, — сказав Адріан. — Тримаю. Томасе, дай щось.
Томас розстебнув комбінезон і насилу стягнув через голову футболку. Адріан підсунув її під долоні. Марек уже не стискав його руку.
— Зараз покличемо. Ви тільки лежіть, добре? Не треба вставати.
— Я візьму рацію, — сказав Томас. — Я можу викликати Юсуфа. Або капітана. Хоч когось.
— Бери.
Томас підняв рацію. Марек поворухнув губами, й Адріан нахилився ближче.
— Обоє тут?
— Тут. Ми обоє тут, бачите? Томас цілий.
Марек подивився на Ріда й кивнув. У рації озвався Сергій. Томас заговорив, плутаючи назви переходів, показував вільною рукою.
Під Адріановими пальцями стало слизько. Він натиснув сильніше й відчув, як тканина повзе вбік.
— Пробачте. Я зараз поправлю. Ви тільки…
Марек дивився повз нього. Адріан повернув голову старпома до себе, лишивши на щоці червоний відбиток.
— Ми підемо до Сергія. Зараз. Тільки разом із вами.
Він чекав наказу. Хоч якого: прибрати руки, взяти за плечі, перестати молоти дурниці. Марек учора мало не пів години пояснював йому, як закріпити ящик, і змусив переробити все заново. Тепер Адріан робив щось не так, зовсім не так, а той мовчав.
Томас присів навпроти. Торкнувся шиї Марека, тоді нахилився до його обличчя. Адріан уже робив це сьогодні. Від цього руху йому захотілося відсунути Томасову руку, не дати закінчити.
— Тисни, — сказав він. — Треба сильніше. Я не можу втримати.
Томас поклав долоню йому на плече.
Радіо кликало Ріда. Адріан дивився на Мареків черевик у дверях. Згадав його жест зі сходів: чекайте тут. Порожні сходи, де Томас мав пропустити останніх і піднятися з усіма.
— Він би вже був нагорі, — промовив Адріан.
— Що?
— Марек. Якби ми не пішли сюди.
Томас подивився на двері, тоді на нього.
— Адріане, ходімо. Нас теж зараз знайдуть.
Томас потягнув його під пахви. Адріан не відривав рук від рани: прибереш долоні — стане ще гірше.
— Послухай мене. Ти мені потрібен на ногах. Я сам тебе звідси не витягну.
Адріан глянув на його коліна. Обидві штанини цілі. Саме цього він хотів. Лише довести Томаса до іншого коридору.
У дверях показався чоловік зі зброєю. Томас обернувся надто швидко; рація ще була в його руці. Чоловік крикнув. Томас підняв руку, показуючи її, й почав пояснювати.
Після пострілу він ударився об одвірок. Адріан відпустив Марека й устиг ухопити друга за комбінезон, але втримати не зміг. Томас упав поперек його ніг.
Пірат щось вимагав. Адріан не розбирав слів. Зняв із грудей Томаса рацію, відкинув убік. Підняв долоню, хотів показати, що нічого немає.
Адріан іще тримав руку піднятою, коли пірат вистрілив удруге.
* * *
Томас стукав. Адріан слухав до кінця: про в’язницю, про день народження. Коли той зазирнув, кивнув йому й почекав, поки піде.
COMPLETED: 6
Адріан залишив диктофон на столі, дістав блокнот. Ім’я Томаса зникло разом із рискою під ним. Він закрив чисту сторінку. Ручки не шукав.
У коридорі наздогнав Томаса. На сходах той пропустив моряка з планшетом; чоловік ішов, креслячи щось у паперах.
Міґель накривав блюдо рушником. Сергій шукав чайну ложку. Адріан сів, звільнивши біля тарілки місце для цукрової свічки.
Марек зайшов, коли він уже тримав виделку.
— Веґа, після сніданку до боцмана. І застебни кишеню, знову все розсиплеш.
Адріан дивився на його груди. Комбінезон був сухий, на лівому рукаві темнів старий слід мастила. Марек узяв чашку, але зупинився, помітивши його погляд.
— Щось сталося?
— Нічого, — відповів Адріан. — Я зараз застебну.
Пальці не відразу намацали кнопку. Марек почекав, поки він упорається, й пішов до іншого столу. Відпив із чашки, скривився: гаряче.
Адріан хотів озирнутися ще раз, але боявся, що старпом помітить.
Пізніше, коли їх знову гнали з палуби, він затримався біля вікна. Марек стояв у дверях, пропускаючи екіпаж, і сварився на тих, хто заважав пройти. Над поруччям піднялася голова Абді. Хлопець зачепився рукавом за стійку, сердито звільнив його й подивився в бік надбудови.
Адріан притулив пальці до скла. Абді був зовсім близько. Ковтнув, поправив ремінь, витер рот тильним боком долоні. Марек покликав Адріана; той озирнувся на старпома, а тоді знову на хлопця.
Він же його вбив. Дочекався за дверима й ударив, тримаючи за сорочку.
То як тепер назвати те, що він зробив, як назвати те, що сталося?