На поклик до сніданку Веґа не озвався. Адріан відсунув диктофон і витяг із сумки блокнот для практики. На першій сторінці ще в порту написав прізвище. Далі мав занотовувати те, чого навчатимуть на судні. Ручка не писала. Він розмалював куточок сторінки кружечками, натиснув сильніше й мало не порвав папір.
07:14 — boats.
07:19 — split.
07:23 — guns.
Нижче вписав Bashir, Abdi. Для третього лишив порожній рядок. Потім написав Scar. Якось же треба його називати.
07:31 —?
Стріляв інший. Той, що йшов слідом. Адріан пам’ятав, де стояла котушка кабелю, але від обличчя вбивці лишився тільки розтулений рот. У коридорі пройшов Томас, зупинився біля чужих дверей. Адріан притиснув ковпачок ручки до зубів. На містку капітан знову питатиме: «Де бачив? Коли?
А якщо поруч буде хтось іще?
Адріан натягнув комбінезон, сховав блокнот і вискочив у коридор.
— Томасе. Скажи будь-яке число.
Той обернувся, не прибравши руки від чужих дверей.
— Що?
— Просто число.
— Сорок сім. Я виграв?
Сорок сім нічого йому не говорило. Він же ніколи про це не питав.
— Облиш. Послухай краще. Міґель накриє рушником щось шоколадне. Скаже, що ввечері. Ти зробиш свічку з цукру й палички. Чоловік навпроти попросить сіль. Потім зайде Сергій і почухає потилицю.
Томас відняв руку від дверей.
— І скаже, що прийшов по наші душі?
— Просто запам’ятай.
Адріан пішов за ним у їдальню, але тарілки не взяв. Міґель накинув рушник на блюдо й сказав свою фразу. Томас хмикнув.
— Це я й сам знав. Він учора питав тебе про шоколад.
Томас узяв цукор, витяг із кишені паличку. Покрутив між пальцями.
— Я взяв її ще вчора, — сказав він. — Ти бачив?
Адріан похитав головою.
Томас надрізав пакетик нігтем і встромив паличку всередину. Поставив біля Адріана без жодного жарту.
— Веґа, сіль.
Адріан передав баночку, не дивлячись на моряка. Томас стежив за його рукою. Коли в дверях з’явився Сергій, він уже не їв. Боцман затиснув каску під пахвою й почухав потилицю.
Виделка Томаса тихо лягла на край тарілки.
* * *
— Ти мене розігруєш?
Томас наздогнав його біля сходів, дожовуючи хліб.
— Ви з ними домовилися?
— Ні.
— Тоді звідки знав?
Адріан торкнувся блокнота крізь кишеню.
— О сьомій чотирнадцять з’являться два катери.
— Звідки?
— Не знаю.
— Слухай, це вже не смішно. Ти чув щось на містку?
— Будь зі мною о сьомій чотирнадцять. Тільки це.
— Я маю працювати.
— Я теж.
— Тоді навіщо…
Він осікся, глянувши на Адріанову руку. Той тримався за поруччя й ніяк не міг розтиснути пальці.
— Добре, — сказав Томас. — Знайду тебе. Але якщо це якийсь ваш іспанський звичай, я тобі цукру в черевики насиплю.
Адріан кивнув. Хотів попросити ще й не бігти, коли він скаже бігти. Не вірити йому так легко. Натомість пропустив Томаса на сходи.
За дві хвилини до призначеного часу Томас приніс Сергію відомість і лишився поряд, допомагаючи з ременем.
О 07:13 Томас відпустив пряжку.
— Ну, де твій…
— Почекай.
Коли на морі простяглася перша біла смуга, Томас іще щось говорив. Другу помітив сам.
Вони постояли мовчки.
— Звідки ти, бляха, знав?
— Я вже це бачив.
— Де?
— Тут.
Сергій підніс бінокль, тоді гукнув їх. На місток вони побігли вдвох
Адріан дістав блокнот раніше, ніж устиг заговорити. Палець ліг на перший рядок, закривши половину цифр.
— Катери розділяться о сьомій дев’ятнадцять. О сьомій двадцять три буде видно зброю. Підуть до кормового переходу. Перший — лисий, зі шрамом через щоку.
Гейс глянув на блокнот.
— Що це?
— Він попередив мене до того, як вони з’явилися, — сказав Томас. — Ще за сніданком. Назвав хвилину.
— Ви їх бачили зранку? До роботи?
— Ні, капітане. Я був із ним, коли…
Томас замовк. Озирнувся на Адріана, шукаючи допомоги, але той теж не знав, як закінчити.
Гейс глянув у вікно. Марек уже повідомляв про катери. Капітан вислухав його й потягнувся до зв’язку.
— Збирайте людей одразу всередині. Перевірити зовнішні входи, доповісти, коли зачините. Особливо кормовий. Вахтових залишити.
Повернувшись до курсантів, він показав на блокнот.
— Потім розповісте, звідки це у вас. Зараз йдете зі старпомом.
Адріан сховав записи. Томас нахилився до нього:
— Це точно пірати?
Адріан кивнув.
На сходах уже сходилися моряки. Їх спрямовували повз звичне місце збору, всередину надбудови. Міґель ніс пляшку води. Чоловік із планшетом пропустив їх, щось відмітив і пішов за всіма. Адріан провів його поглядом. Жодних заторів. Ніхто не смикав його за рукав.
Томаса Марека послали допомогти Сергію рахувати людей. Адріана прихопив до кормового входу: показати, про яке саме місце той говорив. Через віконце Адріан побачив знайоме поруччя.
— Там. Звідти перекинуть драбину.
Марек перевірив замикачі, смикнув двері. Адріан теж узявся за ручку. Не піддавалася.
Адріан притулився до стіни. За замкненими дверима був порожній перехід. Можна подумати, що буде після сьомої тридцять першої. Наприклад, восьма. Потім обід.
* * *
— Вони нас бачили, — сказав чоловік із рубцем.
Башир стежив за кормою. Останній моряк сховався в надбудові, зачинив двері. Перехід спорожнів.
— Повернемо? — запитав керманич. — Тут уже замкнулися.
Чоловік із рубцем засміявся.
— Зараз попросимо, щоб відчинили.
Він поклав руку на автомат. Башир відвів його зап’ясток.
— З іншого боку.
— Там довше.
— Повертай, — сказав Башир керманичеві.
Абді, який саме розбирав мотузку біля драбини, підняв голову.
— Чому не тут?