Ефект Уробороса

Розділ 3

Адріан іще раз провів пальцем по дисплею.

COMPLETED: 1

Один запис. Він зробив один запис учора, от і все.

Він розтягнув комір футболки. Шкіра під ключицею почервоніла від пальців. Натиснув сильніше, доки стало боляче, й відпустив. Цей біль принаймні мав причину.

У дзеркалі над умивальником стояв невиспаний хлопець із відкритим ротом. Адріан висунув язика, торкнувся нижньої губи. Потім розчепив пальці правої руки. Вода з крана була холодна. Він підставив під неї долоні, потер одну об одну й почекав, поки зникне відчуття теплої, слизької тканини.

Не зникло.

Коли задзвонив будильник, Адріан ударився ліктем об край умивальника.

— Та господи.

Він засміявся й відразу замовк. Вісімнадцять років — і вже боїться власного будильника.

На телефоні лишилася незакінчена відповідь Лусії. «Не обіцяю». Далі нічого. Він пам’ятав, як дописував, що добре годують. Пам’ятав помилку надсилання.

Певно, й це наснилося.

Адріан натягнув комбінезон і сховав диктофон. Знайди власника — той пояснить літери. Може, увесь кошмар і почався з цієї штуки: наговорив дурниць перед сном, а мозок їх підхопив.

Це був сон. Просто дуже херовий сон.

Він сказав це вголос, перш ніж вийти.

* * *

Міґель накрив щось рушником.

— Увечері. Зараз бери яйця.

Томас сів поруч, відсунувши стілець ногою. Посунув до себе хліб.

— Веґа?

Навпроти сидів моряк із планшетом.

Без планшета. З виделкою. Він жував, трохи схиливши голову, й чекав, коли Адріан озветься.

— Що?

— Сіль.

Адріан опустив очі під стіл. Обидва черевики стояли рівно. Шнурки зав’язані.

— Біля тебе, — сказав моряк.

Адріан передав сіль. Пальці торкнулися чужих пальців, і йому захотілося затримати їх, перевірити пульс. Він сховав руку під стіл.

Учора він переплутав сіль із перцем. Це було насправді. Знайоме обличчя просто потрапило в сон. Адріан наколов шматочок яйця. Жовток розсипався на язиці сухою крихтою.

Томас розривав пакетик цукру.

Адріан перестав жувати.

Дерев’яна паличка. Зараз він устромить у нього паличку.

— Свічки не знайшов, — сказав Томас і підсунув пакетик.

Адріан дивився на нього.

— Треба дмухнути. Знаєш, як це роблять?

Він не дмухнув. Томас почекав і забрав цукор.

— Ну, тримай до наступного року.

Міґель ніс чашку. Поставити біля виделки, ручкою вліво. Сергій з’явиться у дверях і почухає потилицю, притискаючи каску до боку.

Адріан простягнув руку й перехопив чашку.

— Ей. Гаряча.

Чай хлюпнув через край на пальці. Міґель відразу поставив чашку на стіл, забрав у нього мокру серветку, приніс суху.

— Не хапай. Я ж тобі ніс.

Томас перестав усміхатися.

— Що з тобою?

У дверях стояв Сергій. Почухав потилицю.

Чашка стояла посеред столу, ручкою вправо. Міґель витирав чай.

— Нічого. Не виспався.

Він вийшов, не доївши. У коридорі сперся чолом об прохолодну стіну. За дверима хтось засміявся. Можна було постояти тут і дочекатися, поки перестане трусити.

* * *

Одну рукавицю він упіймав. Другу навіть не спробував — дивився, як та падає й лягає великим пальцем на його черевик.

— Роботи додалося, розуму ще ні? — закінчив Сергій.

Адріан підняв рукавицю.

Перші кріплення перевіряв довго. Ця пряжка заїдає; ця затягнута добре. Він навіть пояснив би це Сергію, якби той запитав.

Потім ремінь вислизнув і ляснув його по зап’ястку. Адріан побачив годинник.

07:10.

Два катери.

Він випростався. На морі біліли гребінці хвиль. Адріан затулив долонею чоло. Сергій гукнув, щоб перевірити наступний ящик.

07:11.

Може, спробувати подзвонити додому. Мати розкаже, як Лусія знову загубила рюкзак, і він побуде вдома хоча б кілька хвилин.

07:12.

Нічого. Тільки сонце на хвилях.

Адріан узявся за пряжку. Час він почув уже на містку. Міг узагалі його вигадати, коли прокинувся.

— Веґа, ти той ремінь до обіду затягуватимеш?

07:13.

— Сергію.

— Що?

Адріан проковтнув слину.

— Там зараз будуть два катери.

Боцман перестав розкладати спорядження.

— Які катери?

— Два. Маленькі.

— Бачив щось?

Адріан похитав головою. Сергій підвівся, витер долоні об штани.

— То з чого ти…

Він замовк і подивився Адріанові за плече.

Біла смуга. На кінці — темна цятка, що зникала й знову вистрибувала над водою. Правіше тягнувся другий слід.

Адріан ще тримав ремінь. Раптом довелося вчепитися за нього обома руками.

07:14.

— Ні, — сказав він. — Ні, ні.

Сергій підніс бінокль. Адріан нахилився, подумав, що зараз знудить, але тільки кілька разів ковтнув повітря.

Боцман узяв рацію.

— Вони розділяться, — сказав Адріан і схопив його за руку. — О сьомій дев’ятнадцять. Один піде на інший борт. Потім зброя.

Сергій повільно повернув до нього голову.

— Ти їх знаєш?

Адріан відпустив руку.

— Треба закрити двері.

— Стривай. Я питаю…

Він уже біг.

* * *

На містку ще не звучала тривога. Марек вислуховував Сергія по рації; Гейс тягнувся до телефонної трубки. Побачивши Адріана, старпом звів брови.

— Два катери, — видихнув Адріан. — О сьомій дев’ятнадцять вони розділяться, а о сьомій двадцять три ви побачите зброю. Біля кормового переходу буде драбина. Першим полізе чоловік зі шрамом. Треба…

— Веґа. Повільніше.

— Закрийте той прохід.

Марек простягнув руку, але Адріан відсахнувся. Згадав кров на його рукаві.

Капітан поклав трубку.

— Звідки ви це знаєте?

Адріан подивився на нього. З містка було видно море. Той самий білий слід; та сама ручка біля журналу. Зараз судно поверне, і вона покотиться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше