Адріан іще раз провів пальцем по дисплею.
COMPLETED: 1
Один запис. Він зробив один запис учора, от і все.
Він розтягнув комір футболки. Шкіра під ключицею почервоніла від пальців. Натиснув сильніше, доки стало боляче, й відпустив. Цей біль принаймні мав причину.
У дзеркалі над умивальником стояв невиспаний хлопець із відкритим ротом. Адріан висунув язика, торкнувся нижньої губи. Потім розчепив пальці правої руки. Вода з крана була холодна. Він підставив під неї долоні, потер одну об одну й почекав, поки зникне відчуття теплої, слизької тканини.
Не зникло.
Коли задзвонив будильник, Адріан ударився ліктем об край умивальника.
— Та господи.
Він засміявся й відразу замовк. Вісімнадцять років — і вже боїться власного будильника.
На телефоні лишилася незакінчена відповідь Лусії. «Не обіцяю». Далі нічого. Він пам’ятав, як дописував, що добре годують. Пам’ятав помилку надсилання.
Певно, й це наснилося.
Адріан натягнув комбінезон і сховав диктофон. Знайди власника — той пояснить літери. Може, увесь кошмар і почався з цієї штуки: наговорив дурниць перед сном, а мозок їх підхопив.
Це був сон. Просто дуже херовий сон.
Він сказав це вголос, перш ніж вийти.
* * *
Міґель накрив щось рушником.
— Увечері. Зараз бери яйця.
Томас сів поруч, відсунувши стілець ногою. Посунув до себе хліб.
— Веґа?
Навпроти сидів моряк із планшетом.
Без планшета. З виделкою. Він жував, трохи схиливши голову, й чекав, коли Адріан озветься.
— Що?
— Сіль.
Адріан опустив очі під стіл. Обидва черевики стояли рівно. Шнурки зав’язані.
— Біля тебе, — сказав моряк.
Адріан передав сіль. Пальці торкнулися чужих пальців, і йому захотілося затримати їх, перевірити пульс. Він сховав руку під стіл.
Учора він переплутав сіль із перцем. Це було насправді. Знайоме обличчя просто потрапило в сон. Адріан наколов шматочок яйця. Жовток розсипався на язиці сухою крихтою.
Томас розривав пакетик цукру.
Адріан перестав жувати.
Дерев’яна паличка. Зараз він устромить у нього паличку.
— Свічки не знайшов, — сказав Томас і підсунув пакетик.
Адріан дивився на нього.
— Треба дмухнути. Знаєш, як це роблять?
Він не дмухнув. Томас почекав і забрав цукор.
— Ну, тримай до наступного року.
Міґель ніс чашку. Поставити біля виделки, ручкою вліво. Сергій з’явиться у дверях і почухає потилицю, притискаючи каску до боку.
Адріан простягнув руку й перехопив чашку.
— Ей. Гаряча.
Чай хлюпнув через край на пальці. Міґель відразу поставив чашку на стіл, забрав у нього мокру серветку, приніс суху.
— Не хапай. Я ж тобі ніс.
Томас перестав усміхатися.
— Що з тобою?
У дверях стояв Сергій. Почухав потилицю.
Чашка стояла посеред столу, ручкою вправо. Міґель витирав чай.
— Нічого. Не виспався.
Він вийшов, не доївши. У коридорі сперся чолом об прохолодну стіну. За дверима хтось засміявся. Можна було постояти тут і дочекатися, поки перестане трусити.
* * *
Одну рукавицю він упіймав. Другу навіть не спробував — дивився, як та падає й лягає великим пальцем на його черевик.
— Роботи додалося, розуму ще ні? — закінчив Сергій.
Адріан підняв рукавицю.
Перші кріплення перевіряв довго. Ця пряжка заїдає; ця затягнута добре. Він навіть пояснив би це Сергію, якби той запитав.
Потім ремінь вислизнув і ляснув його по зап’ястку. Адріан побачив годинник.
07:10.
Два катери.
Він випростався. На морі біліли гребінці хвиль. Адріан затулив долонею чоло. Сергій гукнув, щоб перевірити наступний ящик.
07:11.
Може, спробувати подзвонити додому. Мати розкаже, як Лусія знову загубила рюкзак, і він побуде вдома хоча б кілька хвилин.
07:12.
Нічого. Тільки сонце на хвилях.
Адріан узявся за пряжку. Час він почув уже на містку. Міг узагалі його вигадати, коли прокинувся.
— Веґа, ти той ремінь до обіду затягуватимеш?
07:13.
— Сергію.
— Що?
Адріан проковтнув слину.
— Там зараз будуть два катери.
Боцман перестав розкладати спорядження.
— Які катери?
— Два. Маленькі.
— Бачив щось?
Адріан похитав головою. Сергій підвівся, витер долоні об штани.
— То з чого ти…
Він замовк і подивився Адріанові за плече.
Біла смуга. На кінці — темна цятка, що зникала й знову вистрибувала над водою. Правіше тягнувся другий слід.
Адріан ще тримав ремінь. Раптом довелося вчепитися за нього обома руками.
07:14.
— Ні, — сказав він. — Ні, ні.
Сергій підніс бінокль. Адріан нахилився, подумав, що зараз знудить, але тільки кілька разів ковтнув повітря.
Боцман узяв рацію.
— Вони розділяться, — сказав Адріан і схопив його за руку. — О сьомій дев’ятнадцять. Один піде на інший борт. Потім зброя.
Сергій повільно повернув до нього голову.
— Ти їх знаєш?
Адріан відпустив руку.
— Треба закрити двері.
— Стривай. Я питаю…
Він уже біг.
* * *
На містку ще не звучала тривога. Марек вислуховував Сергія по рації; Гейс тягнувся до телефонної трубки. Побачивши Адріана, старпом звів брови.
— Два катери, — видихнув Адріан. — О сьомій дев’ятнадцять вони розділяться, а о сьомій двадцять три ви побачите зброю. Біля кормового переходу буде драбина. Першим полізе чоловік зі шрамом. Треба…
— Веґа. Повільніше.
— Закрийте той прохід.
Марек простягнув руку, але Адріан відсахнувся. Згадав кров на його рукаві.
Капітан поклав трубку.
— Звідки ви це знаєте?
Адріан подивився на нього. З містка було видно море. Той самий білий слід; та сама ручка біля журналу. Зараз судно поверне, і вона покотиться.