Ефект Уробороса

Розділ 2

Сергій штовхнув його між лопатками.

— Біжи.

Адріан смикнув двері, забувши повернути важіль. З другої спроби відчинив і кинувся сходами вгору. Позаду боцман коротко говорив у рацію. Адріан ще не чув у нього такого голосу.

На містку Марек стояв біля вікна з біноклем. Капітан тримав телефонну трубку; поряд вахтовий щось записував, притиснувши журнал ліктем. Адріан розтулив рота, але Гейс уже кивнув йому: знає.

— Сімнадцять чотирнадцять. — Два швидкісні катери, — промовив Марек, не опускаючи бінокля.

Капітан віддав команду змінити курс, потім сказав у трубку:

— Усе, що можете дати. Негайно.

Підлога ледь нахилилася. Ручка покотилася по пульту, і вахтовий упіймав її, навіть не глянувши. За склом один із білих слідів вигнувся слідом за судном.

— Веґа. На місце збору. Зараз.

— Я можу допомогти.

— Тоді виконуй накази.

Старпом показав на двері й натиснув кнопку рації. Адріан почув ім’я Сергія, наказ покинути відкриту палубу.

Завила тривога.

Він вибіг із містка. Учора прочитав інструкцію двічі: уявив, як Марек запитає її напам’ять. Зараз перед очима стояв аркуш на дверях каюти. Палуба. Номер приміщення. Стрілка праворуч.

Він повернув праворуч.

* * *

Томас був уже там. Стояв біля стіни з рятувальним жилетом у руках і намагався розплутати ремені.

— Чудовий день народження, — сказав він.

Серед знайомих комбінезонів стало трохи легше. Міґель сидів на краєчку лави. Моряк із планшетом перераховував присутніх.

— Рід. Веґа, — сказав Томас за них обох.

Пряжка вислизнула з його пальців і клацнула об стіну. Він підібрав її, пропустив ремінь не з того боку, витягнув знову.

Адріан притримав пряжку, щоб Томас протягнув ремінь. Годинник зсунувся на зап’ястку, відкривши вузьку білу смужку на засмаглій шкірі. Адріан потягнув ремінь на себе, але Томас не відпускав іншого кінця.

— Ти бачив їх?

Адріан кивнув.

— Скільки?

— Два катери.

У дверях з’явився Сергій. Шия в нього блищала від поту. Він зняв рацію з грудей і підніс до вуха.

— Розділяються, — долинуло крізь тріск. — Один іде на інший борт.

Адріан подивився на свій годинник. 07:19. Він подумав, що сім хвилин тому затягував ремінь на палубі. Або десять. Зараз не міг порахувати.

— Сядьте нижче вікна, — сказав боцман.

Міґель відразу пересунувся. Решта теж опустилася на лаву або просто на підлогу. Томас сів навпочіпки, торкаючись коліном Адріанового коліна.

— У них буває, що просто лякають, — сказав він тихо.

— Буває?

— Я читав.

О 07:23 боцман сказав у рацію:

— Повтори.

Відповідь цього разу почули всі:

— Зброя. Підтверджую: бачу зброю.

* * *

Перший тріск Адріан прийняв за звук рації.

Потім щось різко вдарило об метал зовні. Міґель затулив голову руками. Адріан ще дивився на нього, коли вдарило вдруге, і тоді сам зігнувся, притискаючи підборіддя до грудей.

— Переходимо всередину, на нижню палубу. За мною. Від вікон не відходити.

Боцман пропустив уперед Міґеля. Томас кинув жилет і рушив за ним, пригинаючись нижче вікна.

Короткий відкритий перехід вів до сусіднього входу в надбудову. Адріан дивився на білу смугу під ногами й не міг змусити себе ступити на неї. Звідси було видно море.

Марек стояв біля дальніх дверей.

— По одному. Швидко.

Знизу ревів мотор. Дуже близько. Почувся скрегіт, потім удар — зовсім не схожий на попередні.

На поруччі біля кормового краю переходу сіпнувся гак. До нього тяглася драбина. Над бортом з’явилися рука, плече, поголена голова. Чоловік підтягнувся, поклав передпліччя на метал і перекинув ногу. Автомат на ремені стукнув об стійку.

Коли він підвів обличчя, Адріан побачив товстий рубець від скроні через щоку. Той був світліший за шкіру й стягував кутик ока.

— Усередину! — закричав Марек.

Томас побіг. Адріан за ним. Попереду старпом схопив Томаса за плече й буквально вкинув за поріг. Адріан влетів слідом і врізався спиною в перебірку.

Марек не зачинив дверей.

— Давай! Давай!

Через поріг перестрибнув Сергій. За ним біг моряк із планшетом. Адріан бачив його в їдальні: той попросив передати сіль, а він передав перець. Моряк тоді лише поміняв баночки місцями.

Пролунав сухий короткий тріск. Чоловік ударився плечем об одвірок і сів, наче ноги раптом перестали його тримати. Планшет ковзнув палубою під Марекові черевики.

Старпом схопив моряка під пахви. Сергій допоміг утягти його за поріг, і двері зачинилися з таким ударом, що Адріан кліпнув.

— Тримай тут!

Марек притиснув чиюсь долоню до темної плями на комбінезоні. Адріан не бачив, чия то була рука. Він дивився на обличчя моряка. Рот трохи розтулився; нижня губа тремтіла, а потім перестала.

Зовні смикнули ручку. Марек повернув замикач, опустив другий. На рукаві в нього з’явився довгий мокрий мазок. Адріан дивився то на мазок, то на черевик моряка: шнурок розв’язався, лежав на підлозі маленькою петлею.

— Адріане!

Томас тягнув його за комбінезон.

Сергій уже вів людей далі. Адріан зробив крок до моряка, ніби збирався підняти його планшет.

— Він не встане, — сказав Томас просто йому у вухо. — Ходімо.

* * *

На сходах Адріан тримався за рукав Томаса. На майданчику довелося відпустити: назустріч пробирався моторист.

Знизу закричали.

Адріан устиг побачити, як Сергій відсахнувся від наступного прольоту й показав у бічні двері. Хтось вдарив його ліктем у ребра. Міґель зник за чужими спинами. Знизу знову тріснуло, цього разу так гучно, що у вухах задзвеніло.

Томас смикнув Адріана назад.

Вони заскочили в коридор за сходами. Поки отямилися, основна група вже пройшла в бічні двері. З того боку гримнули замикачі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше