Перше вересня

Після завершення школи, майже одразу знайшли навчальний заклад, до якого було легко поступити. 

Залишались лічені дні до знайомого усім дня — перше вересня. 

І ось: звичайні кросівки, джинси, біла сорочка і фотографія у дворі з татом.

День був не таким пекельним, як декілька тижнів тому.

Пару хвилин в дорозі і вже бачиш десятки людей біля себе й навпроти. Все нове — колектив, історія твоїх днів в цьому закладі і різні майбутні події.

Відстоявши лінійку, наші куратори вели нас до нашого кабінету, от тоді і розпочалося знайомство — класний керівник, куратори, плани на цей день і його кінець.

Все йшло звичайно, нам розповідали усе. Як ми будемо навчатися, що потрібно для отримання стипендії, які документи треба донести, графік нашого навчання.

Щодо колективу, було комфортно. Дехто був скромним або тихим, а хтось був дуже впевнений в собі і доповнював цей день гарним настроєм. 

За планом ми мали піти на екскурсію, щоб колектив міг познайомитись між собою та чудово провести час. Звісно мене на цій екскурсії не було, бо мені стало погано і я поїхав додому.

Отак і закінчився мій перший день і миттєво прийшов ранок — перший день навчання. Що змінилося зі школи? Лише колектив був більш адекватним та дружнім, інколи мені допомагали, інколи я комусь. 

Інколи перекидалися декількома словами, посмішками, жартами і тільки я був такий, як і завжди — стриманим, спокійним і майже сам по собі —  як і в школі.
Тепер про себе.

Я людина не відсторонена.

Я можу допомогти, підтримати розмову або жарти, запропонувати ідеї.

Я багато чого розумів і міг адаптуватися до будь-чого.

Я розумів, як ставитися до деяких людей зі своєї групи.

Загалом мене добре виховали, навіть період школи мене не змінив і я не набрався поганих звичок.

Можливо, єдина проблема в моєму житті, що я тихий та стриманий і через деякі обставини в дитинстві, це тільки загнало мене в деяких аспектах.

Я ніколи не курив, не пив, не робив щось дуже погане по відношенню до інших і лише раз, ще зі шкільних часів, була мінібійка і я навіть не памʼятаю її причину.

Стосунків ніколи не було. Але якщо не замовчувати про момент, знову ж таки, з часів школи, у вечері, було щось на кшталт — ти мене любиш? — питання від моєї однокласниці у гостях в машині моїх батьків і моя відповідь — так.

Не сказати, що між нами щось дійсно було, ми просто були друзі і чудово проводили підлітковий час і враховуючи, що я був тихим та спокійним у житті — вона дійсно мала вплив на мене в цьому плані. 

Я міг бути дуже енергійним, ініціативним, кумедним у поведінці та бути собою — переступаючи через “тихий, спокійний і стриманий” з нею.

Мені подобалось це.

Подобалось жити так. 

Це було весело і я відчував себе вільнішим.

Але, не все може бути ідеально? Так. 

Пізніше виявилось, що вона мене використовувала і наш звʼязок припинився до кінця навчального періоду школи. 

Було сумно, але це відчуття швидко минулося. 

Повертаючись до життя у новому закладі та з новим колективом, все було добре і в наступних днях, тому продовжимо далі.

Два роки навчання і до нас доєднався новенький.

У нього був цікавий вайб, щось типу: меланхолічний і імпульсивна поведінка (в адекватному плані).

Якщо описувати його в плані поведінки і його діях, то виходить ось так: інколи зробить, запитає, спіймає момент, ініціатива — зробить це першим і в той же час, коли він міг бути першим в чомусь і я це чітко бачив через йогу поведінку — він обирав не діяти.

І от знову минув тиждень, тижні, місяць. І я почав помічати, що постійно затримую на ньому погляд і це перетворилося у спостерігання.
Ні, це не означає, що я завжди слідкував за ним, я просто спостерігав, коли він був в моєму полі зору.

За його поведінкою.

За його взаємодією з середовищем: колективом, на парах і перервах.

Як він розмовляє з кимось, як він просить щось, як він допомагає комусь.

Я люблю спостерігати за людьми.

Але для мене він сприймався трохи інакше і пізніше я почав розуміти, що він мені подобається.

Коли він вперше зʼявився у нашій групі, то нічого не відбулось. Ми не стали найкращими друзями і не мали якогось звʼязку. 

А він все ж таки подружився і мав двох друзів.

Все було як з іншими, але рідко — питання від нього або від мене, допомога і нічого більшого, навіть через місяць, рік і після випуску з навчального закладу.

Але за весь час, без питань до нього, я зрозумів, які у нього хобі, що він планує у майбутньому, куди планує поїхати.

Перше і дуже важливе для нього хобі — баскетбол.

Друге, менш важливе — малювання. Непогано малював насправді, інколи бачив його малюнки.

Третє — поїхати за кордон і прижитися там.

Четверте — слідкує за своєю формою, прокачуючи навички.

Чи була у нього дівчина? 

Чи хлопець? 

Спочатку було незрозуміло, пізніше я знайшов його Instagram/TikTok і все одно було незрозуміло. Хех.

Після цих знахідок, було дещо нове для мене 

Він публікував свої, а хоча, почекай.

Треба було дещо перевірити.

Так от, зараз вечір, майже одинадцята година і я вирішив перевірити його TikTok та Instagram — другого не знайшов, а ось перше досі існує.

Переглянув кілька відео і він дійсно за кордоном після початку війни.

Досі займається баскетболом, слідкує за своєю формою і вів щоденник, але пізніше припинив щось публікувати, а щодо його публікацій, він публікував свої малюнки і те, як він готує. Це теж було для мене цікавим.

Що було між нами до війни і в період всього навчання до випуску? Чи зробив я якийсь крок? Ні. Я нічого не зробив, взагалі. Чому? Життя бентежне ;)

Хотілося звісно, я навіть писав кілька віршів про нього і навіть були моменти, що ми сиділи разом на парі, на практиці — залишалися самі, разом прибирали кабінет, прощалися, але це все не несло якихось змін між нами.