Ефект Шейтельмана або Шейтельман захоплює світ

Одного січневого вечора о 18:02 київський політтехнолог Михайло Шейтельман розпочав стрім як людина, яка зовсім не планує захоплювати світ, проте має світло. Світло давав генератор, що працював на градусі колективної тривожності й мав лише одну спецмісію — живити шейтельманометр. Цей пристрій виглядав як щось середнє між барометром, манометром, вольтметром і тонометром, але вимірював лише тиск реальності на Шейтельмана.

Тож, сидів Шейтельман за столом перед екраном ноутбука, та, все ще не плануючи захоплювати світ, починав стрім «Шейтельман за сьогодні». Ковткометр кока-коли відстежував кількість ковтків і автоматично коригував інтонацію стріму. А великий чорний пес Джонсон підозріло спокійно спав під столом. Взагалі то формат «За сьогодні» в цей день мав бути в записі. Але автобус, який тимчасово виконував функції тролейбуса і тому запізнився, вирішив за Шейтельмана, що сьогодні буде вечір живого спілкування.

На жаль, ані політтехнолог, ані його пес Джонсон не здогадувались про новий проєкт YouTube із тестування інноваційних ШІ-алгоритмів автоматичного перекладу. Платформа експериментувала з «покращеним локальним сприйняттям контенту». А для цього їй був потрібен стабільний голос, чітка дикція та людина, яка пояснює складне доступною мовою. Сам того не підозрюючи, Шейтельман підходив ідеально.

Цей алгоритм мав у реальному часі просто перекладати стрім різними мовами. Натомість через спонтанне поєднання галюцинацій штучного інтелекту з дивним глюком у системі підключеного до мережі шейтельманометра, алгоритм почав відтворювати переклад голосом самого Шейтельмана і одразу всіма мовами світу. Німці чули голос Шейтельмана з ідеальною сухою логічною структурою. Італійці — з паузами, що важили більше за слова. Іранці — із загостреною емоційністю східних мов. І чомусь Шейтельман в іранців з’явився у фесці. Але то мабуть вже інший алгоритм дав збій.

Усі люди світу чули слова Шейтельмана так, ніби він звертався саме до них і вже давно знав, що вони хотіли почути. Тому алгоритм вирішив, що саме такий формат є оптимальним. І миттєво почав рекомендувати стрім у стрічках YouTube по всьому світу.

Шейтельман про це не здогадувався. Того вечора він узагалі не дивився в аналітику шейтельманометра, а просто говорив як завжди — на межі самозвеличення та самоіронії, з тією інтонацією, яка випадково ідеально збіглася з налаштуваннями системи глобального довіроутворення. Алгоритм класифікував це як «стабільність».

І от, під стрімом почали з’являтися репліки мовами, які блогер не очікував там побачити. Китайською дякували «за ясність». Японською сперечалися з пунктом третім, уточнювали терміни й просили джерела. На фарсі емоційно погоджувались, не дочекавшись аргументів. Тибетською медитативно не заперечували. Інуктитутом коротко зазначали, що все сказане звучить правильно для холодного клімату. Між рядками чату неслись численні повідомлення з тривожним відчуттям згоди — мовами, які жоден перекладач не впізнавав.

Саме тоді шейтельманометр ввічливо клацнув. Ніби як людина, що помітила пожежу, але не хоче заважати.

У цей самий момент у студії ранкових новин десь за тисячу кілометрів журналіст, не дивлячись у суфлер, раптом вимовив фразу: «Як уже сьогодні влучно зауважив один аналітик…». А Шейтельман, все ще не плануючи нічого захоплювати, й не підозрював, що його вже цитують наживо в реальному часі.

Перевантаження глобальної інформаційної сфери Шейтельманом призвело до ще одного глюку в тестових алгоритмах. Штучний інтелект раптово вирішив, що політичні терміни сильно тривожать глядача. І замінив їх на найближчі за емоційною температурою кулінарні відповідники. Так, у Франції Шейтельман нібито «маринував еліти» — довго, з іронією та правильними спеціями. В Угорщині він, не доводячи до кипіння, «повільно варив імперію». У Венесуелі — без зайвих церемоній «пересмажував диктатуру» до хрумкої скоринки.

А експерти тим часом смачно обговорювали температуру смаження, тоді як урядові речники обурювалися формулюванням «пересолити вертикаль». Аналітики посилалися на Шейтельмана як на «першоджерело смаку реальності». Стрічки новин шипіли, як сковорідки. Політичні блогери різних часових поясів вийшли з однаковими заголовками: не «зрада», не «криза», а «гастрономічна революція мислення»! Народи були в захваті, адже вперше політика стала зрозумілою й смачною — без соусів і гарнірів з теорій змов. Шейтельманометру цього вистачило, щоб стрілка вперше зайшла в досі непомітну зону у вигляді піци з написом: обережно: думки засвоюються. А Шейтельман, не підозрюючи, що світ уже почав перетравлювати почуте, вів стрім.

Алгоритм тим часом зафіксував аномалію: люди нарешті почали розуміти все самі. У технічному звіті обережно пробіг червоний рядок: система не розрахована на усвідомлену аудиторію. Бо коли весь світ зрозумів, що саме відбувається, з'ясувалось, що їжі для конфліктів більше нема. Всі зіткнення почали згортатися, як невдалі рецепти. Всі сторони конфліктних перемовин раптом дійшли висновку, що страва давно пересмажена. Війни зупинилися не через мирні угоди, а через незручну паузу після логічного запитання: «Стоп, а навіщо ми це взагалі готували?».

І Дональд Трамп уперше за довгий час ліг спати. Ліг без допису в своєму TruSocial, бо не було що коментувати: реальність більше не потребувала капслоку.

Сам того не підозрюючи, Шейтельман зайняв усі вільні тайм-слоти уваги. Поки уряди готували голосні заяви, він просив поставити лайк стріму, робив паузи на кока-колу — і далі пояснював на всіх мовах, чому це не кінець світопорядку, а просто погано зварена страва. Алгоритм, не маючи відповідного протоколу, автоматично позначив це як «оптимальну температуру стабільності» та почав просувати стрім все далі й далі. Бо нічого іншого система просувати вже не вміла та не мала.