ПЕРША СТОРІНКА

На третій день після його повернення на острові порізали руку.

Не він.

Хлопець років десяти допомагав біля майстерні. Дорослі міняли поламану після вітру секцію огорожі, діти крутилися поруч, носили короткі дошки й подавали те, що їм дозволяли подавати. Ніхто не помітив, коли старший хлопець узяв зі столу складаний ніж.

Він хотів перерізати пластикову стяжку.

Лезо зісковзнуло.

Спершу хлопець просто завмер і дивився на долоню. Потім кров пішла між пальцями й почала капати на бетон.

— Ой.

Це було все, що він встиг сказати.

Хлопчик стояв за кілька метрів. Він поклав дошку, яку ніс, і підійшов.

— Стисни руку.

Той не зрозумів.

— Що?

Хлопчик узяв зі столу чисту ганчірку, склав удвоє й притиснув до порізу.

— Тримай тут. Сильно.

Хлопець зблід.

— Болить.

— Я знаю.

— Там багато крові.

— Не дивись.

Один із чоловіків уже біг до них.

— Що сталося?

— Порізався. Треба в медичний.

Чоловік побачив кров і на секунду зупинився.

— Глибоко?

— Не знаю. Кров іде сильно.

Хлопчик не забирав руки.

— Візьміть його під лікоть. Він може впасти.

— Я не впаду, — сказав поранений.

За мить його хитнуло.

Чоловік підхопив.

— Добре. Пішли.

— Ганчірку не прибирайте, — сказав хлопчик.

Вони рушили до медичного корпусу.

Хлопчик розтиснув пальці. Вони затерпли від того, як сильно він тримав ганчірку.

Лише тоді він помітив, що поруч стоїть пастор.

Пастор жив на острові давно. У будівлі за старим садом щонеділі збиралися кілька десятків людей.

Іноді він приходив до бабусі на чай. З хлопчиком говорив про рибу, дерева, погоду, книжки.

Ніколи — про те, про що говорив у неділю.

— Ти добре зробив, — сказав пастор.

Хлопчик подивився на криваві плями на бетоні.

— Треба змити.

— Я не про бетон.

— А про що?

Пастор кивнув у бік медичного корпусу.

— Про нього.

Хлопчик теж подивився туди.

— Він втрачав кров.

— Я бачив.

— Тоді треба було зупинити.

Пастор мовчав.

Хлопчик узяв відро, яке стояло біля майстерні.

— Де вода?

— Залиш. Я зроблю.

— Навіщо?

— Ти вже зробив достатньо.

Хлопчик не зрозумів, як одна дія стосується іншої, але відро поставив.

* * *

Пораненого повернули за кілька годин.

На долоні була товста пов’язка. Він демонстрував її всім, хто питав, і кожного разу розповідав трохи іншу версію того, скільки там було крові.

Хлопчик сидів на лавці біля їдальні й розбирав маленький ліхтарик. Поранений підійшов сам.

— Дивись.

Показав руку.

— Бачу.

— Сім швів.

— Це багато?

— Лікарка сказала, що нормально.

Хлопчик кивнув і повернувся до ліхтарика.

Той не йшов.

— Слухай.

— Що?

— Дякую.

— За що?

Поранений засміявся.

— Ну ти дивний. За руку.

— Її зашила лікарка.

— Якби ти не притиснув, крові було б більше.

— Так.

— От за це.

Хлопчик почекав.

— Добре.

— Ти злякався?

— Ні.

Хлопець перестав усміхатися.

— Взагалі?

— Ні.

— А за мене?

Хлопчик відклав викрутку.

— Що значить «за тебе»?

— Ну... що зі мною щось станеться.

— Я бачив, що може стати гірше.

— Це не те.

— А що?

Хлопець помовчав, шукаючи слова.

— Не знаю. Коли комусь не все одно.

— Мені було не все одно.

— Але ти сказав, що не злякався.

— Це різні речі.

Хлопець подивився на нього так, ніби хотів сперечатися, але передумав.

— Все одно дякую.

Він пішов.

Хлопчик знову взяв викрутку.

Через хвилину відклав.

Фраза була неточною.

«Не все одно» могло означати багато різного.

Йому справді було не все одно. Якби він нічого не зробив, кров ішла б далі. Наслідок був би гірший. Це мало значення.

Але хлопець питав не про це.

* * *

Увечері пастор сидів на сходах біля будівлі за садом.

Двері були відчинені. Усередині нікого не було.

Хлопчик проходив повз і зупинився.

— Можна запитати?

Пастор підняв голову.

— Можна.

— Що означає, коли людині «не все одно»?

Пастор не відповів одразу.

— Хто тобі це сказав?

— Той, хто порізався.

— А в якому сенсі?

— Він спитав, чи я злякався за нього. Я не злякався. Потім сказав, що коли людині не все одно, це щось інше.

Пастор посунувся, звільняючи місце на сходах.

Хлопчик сів.

— А тобі було не все одно?

— Так.

— Чому?

— Якщо я нічого не зроблю, йому стане гірше.

— Тільки тому?

Хлопчик подивився на нього.

— Цього недостатньо?

Пастор опустив руки між колінами.

— Для того, щоб допомогти, — достатньо.

— А для чого недостатньо?

Пастор усміхнувся, але майже одразу перестав.

— Гарне питання.

— Це не відповідь.

— Знаю.

За садом хтось завів маленький електрокар. Він тихо проїхав дорогою й зник між будинками.

Пастор спитав:

— Ти знаєш, що таке милосердя?

— Знаю слово.

— А що воно означає?

— Коли допомагають тому, кому погано.

— Не зовсім.

— Тоді що?

Пастор подивився у відчинені двері.

— Мені не можна з тобою про це говорити.

Хлопчик повернув голову.

— Чому?

— Такі правила.

— Чиї?

— Людей, які відповідають за твоє навчання.

— Вони пояснили причину?

Пастор мовчав.

— Ні.

— Тоді це правило без причини.

— Причина в них є. Просто мені її не сказали.