Розділ 6. Шовкова диктатура

 Минуло шість місяців.

 Київ у червні став надто тихим. Після вибуху «Цитаделі» та невдалої спроби Олега захопити владу, місто не повернулося до старого життя. Воно перетворилося на гігантську, вишукану вітрину. На фасадах будівель замість агресивної реклами тепер транслювали заспокійливі пейзажі та макрозйомку природи.

 Марина Варецька не ховалася. Вона постала перед киянами не як донька диктатора, а як «Рятівниця». Офіційна версія свідчила: Громов та Олег були божевільними терористами, а Марина — жертвою, яка допомогла Корсаку їх зупинити.

 Тепер вона очолювала фонд «Генезис», який займався «психологічною реабілітацією нації».

 Андрій Корсак спостерігав за нею з вікна напівпідвальної квартири на Татарці. Він офіційно вважався загиблим. Його серце, понівечене «Прискорювачем», тепер працювало завдяки кардіостимулятору, який щогодини нагадував про себе легким електричним поколюванням.

- Вона не розпилює отруту, Андрію, — прошепотів чоловік, що сидів у кутку кімнати. Це був Олег. Понівечений, зі шрамами від опіків на обличчі, він був єдиним союзником Корсака. Марина не вбила його — вона залишила його жити як свідчення своєї «милосердності», позбавивши всього. — Вона робить щось гірше. Вона розпилює залежність.

- Я бачу, — відповів Корсак, дивлячись на чергу людей під аптекою. Вони не билися. Вони стояли з ідеальними усмішками, чекаючи на свою дозу «Антистресу-26» — нового препарату від фонду Марини.

- Вона не ламає волю агресією. Вона купує її спокоєм.

 Марина Варецька тепер була «Королевою вулика». Вона перенесла штаб-квартиру до скляної вежі на правому березі, яку в народі вже встигли назвати «Коконом».

 У цей момент на планшеті Корсака спалахнуло повідомлення. Пряма трансляція. Марина стояла на терасі «Кокона», одягнена у сукню з натурального шовку, що виблискувала на сонці, наче крила метелика.

 « Громадяни, — її голос, підсилений тисячами динаміків по всьому місту, був солодким, як мед. — Ми вилікували гнів. Тепер настав час вилікувати сумнів. Завтра ми запускаємо оновлення мережі «Метаморфоза». Кожен ваш вибір буде підказаний системою для вашого ж блага. Більше ніяких помилок. Тільки гармонія».

- Вона хоче підключити свідомість людей до центрального сервера, — Корсак стиснув кулаки. — Код, який я зламав у бункері Громова... вона не знищила його. Вона його вдосконалила.

 Олег підвівся, важко спираючись на палицю.

- У нас є лише один шанс. Марина впевнена, що я мертвий для системи, а ти — просто привид. Вона готує «Бал Монархів» у «Коконі» на честь запуску оновлення. Всі вершки суспільства будуть там. Це ідеальне місце, щоб розірвати шовкову нитку, на якій вона тримає місто.

- Ти розумієш, що якщо ми це зробимо, Київ прокинеться в стані найважчої абстиненції в історії людства? — Корсак подивився на напарника. — Це буде не просто хаос. Це буде емоційний вибух.

- Краще вибух, ніж вічний сон у банці з формаліном, — Олег простягнув Андрію стару поліцейську картку доступу. — Ти ж сам казав: життя — це коли болить.

 Корсак взяв картку. На його кардіостимуляторі знову проскочила іскра.

- Готуйся, напарнику. Завтра ми йдемо на бал. І цього разу ми не будемо ловити метеликів. Ми спалимо весь заповідник.

 Операція в «Коконі» розпочалася під звуки класичної музики, що транслювалася на кожній частоті міста. Хмарочос Марини Варецької виблискував у літньому повітрі, наче діамантова голка, встромлена в серце Києва.