Розділ 5. Дзеркало Іуди

 Коридор «Цитаделі» зустрів Корсака мертвотно-білим світлом ламп. Десь глибоко в надрах бункера завила сирена самознищення — низький, вібруючий звук, від якого зуби заходилися болем.

- Андрію, — тихо промовила Марина, зупинившись біля порогу. — Іди. Я маю перекрити потік газу в системі вентиляції з іншого термінала. Зустрінемося в точці евакуації через дев'ять хвилин.

 Корсак лише кивнув. Адреналін і антидот випалили сумніви. Він рвонув уперед, до масивних дверей у кінці залу, які вели до серця системи.

 Коли він влетів у центральну залу, світ раптом затих. Сирени тут не було чутно. Зал нагадував паноптикум: сотні скляних стелажів із рідкісними комахами, а посеред них — стіл із червоного дерева. За столом сидів генерал Олександр Громов. Він виглядав так само незворушно, як і двадцять років тому на тому фатальному будівництві.

- Ти встиг, Андрію. Рівно вісім хвилин до кінця вистави, — Громов не підвів голови від шахівниці. — Твій хід був передбачуваним, але естетичним.

- Гра закінчена, генерале, — Корсак навів пістолет прямо в обличчя вчителю. — Натисніть на головний вимикач. Зупиніть розпилення.

 Громов повільно підняв погляд. У його очах не було страху, лише глибока, майже батьківська втома.

- Вимикача немає, Андрію. «Метаморфоза» — це не машина, яку можна вимкнути. Це ідея. І вона вже в повітрі. А протокол самознищення... Як ти думаєш, хто його насправді запустив?

 Корсак відчув, як холодний піт проступив на спині.

- Марина сказала, що моя біометрія — вірус...

- Марина сказала те, що ти хотів почути, — Громов гірко посміхнувся.

- Вона — справжній Куратор. Вона — мій найбільший успіх і моя найбільша поразка. Вона не хоче зупинити систему, Андрію. Вона хоче очистити її від нас — свідків минулого. Від архітектора, від Олега, від мене... і від тебе.

 У цей момент на великому екрані за спиною генерала з'явилося обличчя Марини. Вона вже була не в оранжереї і не в тунелі. Вона сиділа в чистому, стерильному кабінеті десь на поверхні.

- Вибачте, джентльмени, — її голос звучав крижано. — Тато, ти навчив мене, що слабкі ланки треба видаляти. Андрію, ти був чудовим інструментом. Але ефект метелика потребує жертви, щоб стати законом. Сьогодні ви обоє станете частиною історії.

 За спиною Корсака важко захлопнулися герметичні двері. Металевий засув клацнув із фінальністю труни.

- Сім хвилин, — Громов спокійно переставив фігуру на дошці. — Вона заблокувала вихід. Пилок агресії на вулицях — це лише прикриття. Справжня «Метаморфоза» почнеться завтра, коли вона вийде до людей як єдина, хто має антидот. Вона стане новою королевою цього вулика.

 Корсак кинувся до дверей, швидко набираючі коди в панель керування, але екран лише миготів написом: «ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО КУРАТОРОМ».

- Вона не врахувала одного, — Андрій розвернувся до Громова, його очі палали хижацьким блиском.

- Ти навчив мене не лише стріляти, генерале. Ти навчив мене, що в кожній системі є чорний хід. Де він?

 Громов подивився на шахівницю, потім на Андрія. Його рука здригнулася.

- Під столом.Там старий ручний шлюз для зливу охолоджувальної рідини. Він веде в Дніпро. Але ти не встигнеш, Андрію. Ти отруєний. Антидот, який вона тобі дала... це лише стимулятор. Через п'ять хвилин твоє серце просто розірветься від навантаження.

- Тоді я маю п'ять хвилин, щоб змінити фінал цієї п’єси, — Корсак відштовхнув важкий стіл.

- Ти так і не зрозумів, Андрію, — прошепотів генерал, і в його руці зблиснув короткий хірургічний скальпель. — Колекція не може бути неповною. Марина — це майбутнє, а ми з тобою — це брудне, потворне минуле. Але я не дозволю їй отримати задоволення від твоєї смерті в Дніпрі. Ти помреш тут, від руки того, хто тебе створив.

 Громов кинувся вперед із неймовірною для його віку швидкістю. Старий вовк виявився швидшим за молодого пса, ослабленого фальшивим антидотом. Скальпель розрізав повітря за міліметри від горла Корсака.

- Вона дала тобі не стимулятор, — вигукнув Громов, затискаючи Андрія біля стелажів із метеликами.

- Вона дала тобі «Прискорювач». Твій мозок зараз працює на 200%, але серце вже перетворюється на кашу. Ти бачиш світ у сповільненій зйомці, чи не так?

 Андрій дійсно бачив, як повільно падають краплі конденсату зі стелі. Він бачив кожен рух м'язів на обличчі Громова.

- Якщо я помру, — прохрипів Корсак, перехоплюючи руку генерала, — я заберу цей світ із собою.

- Ні, — Громов ударив Андрія коліном у живіт і притиснув до скла. — Ти станеш моїм фінальним шедевром.

 Генерал замахнувся для останнього удару, але в цей момент Андрій зрозумів: Громов не намагається його вбити. Він провокує. Генерал знав, що Марина спостерігає через камери. Він хотів, щоб вона бачила їхню спільну загибель як акт найвищої відданості його ідеї.

- Ви програли, вчителю, — Андрій різко нахилився і замість того, щоб бити Громова, вихопив із-за пазухи генерала біометричний планшет керування.

- Що ти...

- Я не тікаю, — Корсак натиснув комбінацію клавіш, яку він запримітив у пам’яті Громова секунду тому, завдяки «прискорювачу». — Я міняю ціль детонації. Бункер не просто вибухне. Він випустить у вентиляцію не пилок агресії, а вогнегасну суміш, змішану з маркером. Весь твій пилок у системі міста стане інертним порошком через хвилину.

 Громов завмер. Його очі розширилися від жаху.

- Ти знищиш справу мого життя заради... людей, які тебе ненавидять?

- Я роблю це заради метелика, який має право просто літати, — Андрій штовхнув Громова на шахівницю.

 Час до детонації: 00:00:10.

 Корсак розбив скло стелажа, схопив першу ліпшу банку з формаліном і жбурнув її в головний сервер. Спалах. Тріск електрики. На екрані обличчя Марини викривилося в німому крику — вона зрозуміла, що втратила контроль.

 Андрій стрибнув у зливний шлюз саме тоді, коли «Цитадель» здригнулася від першого вибуху. Громов залишився в залі, спокійно поправляючи фігуру короля на дошці.