Розділ 3. Код Монарха

 Поділ нагадував гігантську мікросхему, залиту неоном і крижаним дощем. Андрій Корсак пробирався крізь провулки, притискаючи руку до лівого боку — нейротоксин у його крові все ще вів свою руйнівну роботу, перетворюючи вуличні вогні на розмити електричні плями. На кожному медіафасаді над Контрактовою площею миготіло його обличчя з червоним написом: «УВАГА! ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ. СХИЛЬНИЙ ДО ГАЛЮЦИНАЦІЙ».

- Швидко ти.Гнида. — прохрипів Андрій, ковзаючи в тінь старого банку «Гетьманський».

 Цей банк був архітектурним реліктом — товсті гранітні стіни і застаріла автономна система безпеки зробили його «сліпою плямою» для цифрового ока Олега. Корсак ввів код, який йому дала Марина Варецька, і важкі герметичні двері сховища відчинилися з глухим стогоном.

 У комірці №312 не було грошей. Там лежав старий диктофон, стос паперів із друками «Конфіденційно: Проєкт Метаморфоза» та прозора колба, у якій був велетенський метелик Монарх . Його крила були неприродно симетричними — придивившись, Андрій побачив, що це майстерна мікросхема, вживлена ​​в органіку.

 Він натиснув «Play» на диктофоні. Голос покійного архітектора Варецького тремтів від жаху:

 «Андрію, якщо ти це чуєш, значить, Олег уже запустив зворотній відлік. «Метаморфоза» — це не просто назва ЖК. Це нейронна мережа. Олег хоче використати систему міської вентиляції, щоб розпилити стабілізатор волі. Метелики на місцях злочинів були датчиками. Він не просто вбивав нас — він калібрував систему на наш страх. Він хоче зробити місто ідеальним садом, де кожна комаха знає своє місце…»

- І це місце — під склом, Андрію Сергійовичу, — голос Олега пролунав прямо за спиною.

 Корсак різко розвернувся. Олег стояв біля входу до сховища, освітлений блакитним сяйвом свого термінала. У руці він тримав не пістолет, а невеликий детонатор.

- Ти завжди був занадто прив'язаний до минулого, — спокійно сказав Олег, роблячи крок вперед.

- Справедливість, докази, суди… Це все зміст. Справжній порядок будується на біології. За десять хвилин з дзвіниці Софії підніметься хмара пилку. Люди не стануть рабами. Вони просто стануть… щасливими. Без вибору. Без сумнівів. Без болю.

- Ти хочеш повернути Київ на цвинтар усміхнених ляльок, — Андрій відчув, як пальці намацали в ячейці банку важкий металевий циліндр — аварійний балон із вогненним розчином.

- Я хочу врятувати цей світ від самого себе! — раптом крикнув Олег, і в його очах спалахнув фанатизм.

- Мій батько хоче будувати стіни, а я будую клітки в головах! Дай мені код активації з планшета Варецького!

- Ефект метелика, Олеже, — посміхнувся Андрій раптом, і в цій посмішці було більше загрози, ніж у зброї. — Ти забув головне. Малий помах крил міняє все.

 Замість того, щоб стріляти, Корсак з усієї сили вдарив балоном по терміналу зв’язку сховища, одночасно активуючи передачу даних із диктофона Варецького прямо в загальну мережу сполучення МВС.

- Що ти зробив?! — Олег кинувся до термінала, але було пізно.

- Я не просто злив твої плани, — промовив Андрій, важко дихаючи. — Я ввів у твою мережу "вірус провини". Твої дрони тепер бачать тебе не як господаря, а як головну аномалію. Ти — помилка в системі, Олеже.

 У ту ж мить над банком почулося важке гудіння. Штурмові дрони, що хвилину тому полювали на Корсака, розвернули свої лазерні приціли на Олега. Сріблястий маркер-порошок, який Андрій непомітно розпорошив у сховища, підсвітив стати зрадника для всіх датчиків міста.

 Олег почав панічно тиснути на кнопки, але його «ідеальний сад» обернувся проти нього. Він став дичиною у власному заповіднику.

 Корсак, похитуючись, вийшов через запасний хід на свіже повітря. Над Києвом встало холодне січневе сонце. Поділ прокидався. Андрій дістав із кишені стару фотографію, де він був ще курсантом, і розірвав її на дрібні шматочки.

 Він знав, що починається тільки боротьба — Олег втік у лабіринти підземного міста, а система «Метаморфоза» все ще чекала свого часу. Але цієї ночі Код Монарха було зламано.