Глава 25

Глава 25

— Як це сталося? Що з ним? Де він? — Настя влетіла в приймальний передпокій, тут же знаходячи поглядом Марка, кидаючись до нього.

За шкірку б вхопила, але він встиг вхопити її руки раніше, мовчав, поки вона не зосередиться виключно на ньому і його словах, заговорив швидко, чітко, уривчасто, зрозуміло.

— Він зараз в операційній. Шиють. Сказали чекати. Як тільки закінчать, повідомлять. Я зателефонував Юрію Богдановичу, вони скоро будуть.

— Як це відбулося?

Настя зрозуміла дві речі: він в операційній — це погано, він живий — це добре.

— Ми стояли на перехресті. Вирішили піти в сусіднє біля офісу кафе. Світлофор горів червоним, а якась ідіотка-матуся розмовляла по телефону, відпустила руку дочки, їй на вигляд років чотири, ну і вона понеслася на проїжджу. На вулиці мокро, пройшов дощ, машина загальмувати б не встигла, а Гліб… Він кинувся наперекір, відштовхнув малу, і сам теж майже встиг — його машина начебто просто чиркнула по плечу, а розвернуло і відкинуло так, що… страшно, загалом.

Настя мимоволі схлипнула, відчуваючи, як у грудях холоне. Чи то вся річ у тому, що опис вийшов занадто барвистим, чи то в тому, що занадто активно працювала її уява, але вона дуже добре зобразила, як її Гліба збили.

Відчуваючи, що дівчина зараз просто сповзе на підлогу, Марк притримав її за плечі, посадив на крісло, сам сів поруч.

— Все добре буде, Насте. Лікарі сказали, що допоможуть. Чуєш?

Вона-то чула, але відповідати була не в змозі. Сім років тому лікарі теж казали, що допоможуть…

***

Через п’ятнадцять хвилин лікарня вже стояла на вухах. Сюди приїхав Северов старший, тут же вистроївши всіх і все. Приїхав сам і погрожував привести кращих хірургів, щоби вони взялися за сина.

Чоловіка довго намагалися заспокоїти, пояснити, що місцеві лікарі вже закінчують, усе йде за планом, але заспокоївся він лише тоді, коли своїми очима побачив сина — живого, нехай і через скло вікна в палату.

Входити до Гліба поки було заборонено.

— Численні переломи, ребро порвало легеню, почалася набиратися рідина, цю проблему ми усунули, а в іншому… Ймовірніше за все струс, до тями він ще не приходить, а тепер під анестезією, тому чекайте…

Один із лікарів, які врятували Глібові життя, відзвітував перед Северовим, чию руку до болю стискала дружина, а потім, стягуючи на ходу шапочку, подався геть по коридору. Зачепив плечем Настю, але навіть не помітив цього.

Та й вона не помітила… Підійшла до скла, притулилася до нього чолом, невідривно дивлячись на замотаного, немов ляльку, у бинти Гліба. Напевно, в палаті щось пищить, обладнання, яке качає повітря, ніби само дихає, медсестра, яку чомусь пустили, вставляє в руку голку…

— Все буде добре, Насте, не хвилюйтеся, — на її плече опустилася важка чоловіча рука — це знову був батько Гліба.

Вона пам’ятала, як колись, сім років тому, саме цим же голосом, він пропонував мамі допомогу, компенсацію за втрату годувальника. Мама тоді вигнала його з дому, навіть слухати не побажала — не повірила, що в його словах є хоч трохи щирості, правди. Сама ж Настя тепер могла лише молитися про те, щоби його слова були правдивими.

***

— Навіщо він поліз туди, матусю, ну навіщо? — пройшло три дні. Гірше Глібові не стало, краще теж. До тями він не приходив, від апаратів його не від‘єднали. Батько все поривався перевести сина в інший госпіталь, але лікарі щодня наполегливо рекомендували не чіпати хворого. Усе, що відбувається — у межах норми. Тільки з кожним днем ​​ця норма все більше змушувала зневіритися.

Бідну Тетяну Северову, яка рвалася чергувати біля ліжка сина вдень і вночі. Настю, якій ніхто не міг заборонити це робити, та й не намагалися особливо. Марка, який відчував себе винним у тому, що друг так постраждав.

Навіть Наталя, яка теж тепер практично прописалася в палаті Гліба, відчувала, що відчай і нетерпіння дочки передається і їй.

Саме так — у гіпсі, без свідомості, з голкою у вені, вона побачила вперше Імагіна зблизька, після такої несподіваної зустрічі на порозі їхньої квартири. Чи відчувала вона себе задоволеною? Чи відчувала радість через те, що як і її Володя колись, людина, яку протягом довгих років вона вважала винною в його смерті, теж знаходиться десь на межі життя і смерті? Ні.

Вона бачила, як боляче Насті, як дочка іноді не витримує, встає з крісла, підходить до його ліжка, схиляється до самого вуха, а потім, ковтаючи сльози, починає розповідати про те, як кохає, і благати прокинутися. І саме в цей момент, тут, у лікарняній палаті Гліба Імагіна, Наталя усвідомила остаточно — щастя дочки для неї важливіше, ніж власний біль. І тому вперше, прекрасно усвідомлюючи, що робить, і щиро бажаючи саме цього, пішла до церкви неподалік, щоби поставити свічку за здоров’я Гліба Северова, людини, яку ненавиділа протягом семи довгих років.

Там же вона зустрілася і з майбутньою свекрухою своєї дочки. Вони впізнали одна одну, Наталя кивнула Тетяні, та відповіла так само, але підходити не стала ні одна, ні друга. Відпускати образи потрібно поступово. І Наталя не була впевнена, що хоч колись зможе відпустити свою остаточно, але вона готова була намагатися.