Глава 13

Глава 13

— Та що ж це таке… — вдесяте спіткнувшись об розставлене в передпокої взуття, Гліб намагався одночасно ввімкнути світло, зняти із себе піджак, з Насті футболку, не зупиняючись водночас її ж цілувати.

Всю дорогу до квартири він був невимовно терплячий. Сам собі дивувався, сам собою пишався, сам себе шкодував, а тепер…

А тепер вона була в його домі, уся така ніжна, лагідна, податлива. І нікуди не квапилася, не поспішала, не неслась. А ось він поспішав, і дуже.

Поспішав, бо терпінню прийшов кінець.

Плюнувши на світло, ще кілька разів зупинившись, він вирішив, що в пріоритетах у нього все ж поцілунки й роздягання Насті, а тому зайнявся саме цим, паралельно підштовхуючи дівчину в сторону спальні.

Виникала шалена думка знову закинути її на плече, щоб досягти пункту призначення швидше, але так довелося б перестати цілувати, а це складно.

Тому вони рухалися повільно, але правильно…

Насті взагалі пощастило прямо тут же, з порога, почати вивчати квартиру… тактильно. Бо Імагін прямував зигзагами — раз у раз притискаючи її до чергової стіни, збиваючи розвішані тут же фотографії, збиваючи з поверхонь нехитрі декоративні прикраси. А все чому? Щоб зацілувати до болю, проникнути під футболку, досліджуючи, вивчаючи, відвойовуючи.

І якби хоча б слово дав сказати, Настя обов’язково запевнила б, що немає ніякого сенсу поспішати та скупитися. Що-що, а передумати вона просто не зможе, але хто ж їй дасть? Куди цікавіше Імагіну було займати її губи поцілунками, а не дурними розмовами.

Зрештою, до спальні вони добиралися довго, але добралися, чим Гліб теж не міг не пишатися!

Пишався хоча б тому, що по дорозі йому занадто часто спадали думки про те, що зупинити машину і прямо там… було б зовсім непогано. Хоча й там ще теж встигнуть. Скрізь встигнуть.

— Насте, — тільки тут, уже на ліжку, переконавшись, що таки не втече, він усе ж стягнув із неї злощасну футболку, виціловуючи плоский гарячий живіт, не заважав, коли Туся й сама запустила пальці за пояс чоловічих штанів, спочатку виправляючи краї сорочки, а потім, розстібаючи тремтячими пальцями манжети, стягнула. — Хочу тебе, шалено…

Гліб тільки на секунду відірвався, заглянув своїми палкими очима в її — спокійно зосереджені, але теж п’яні, а потім знову припав до шкіри, пройшовся по ній губами, язиком, уже трохи колючою щокою, а руки в цей час встигли впоратися з ґудзиком на джинсах, стягнути їх, пройтися по улюбленому об’єкту досліджень, тепер дуже навіть лагідними погладжуваннями, стиснути.

— Я теж, — а Настя ж, стежила за всім, що раніше відбувалося, трохи стороннім спостерігачем, усвідомлюючи, що це вона!… Вона зводить цього конкретного чоловіка з розуму. Вона може одним своїм словом, поглядом, жестом, змусити його мучитися або подарувати задоволення… вирішила, що саме час пірнати. Пірнати на саме дно Маріанської западини, на десяток тисяч кілометрів. Туся обхопила обличчя чоловіка руками, потягнула на себе, притискаючись губами до губ.

Найприємнішим і лякливим одночасно було те, що і він має ті ж здібності. Може подарувати задоволення, може змусити мучитися, може полюбити, піднести до небес, або кинути й змусити страждати. Будь-які відносини — авантюра. Ти або йдеш на ризик і виграєш… ну або розбиваєшся на шматочки, або… або ніколи не відчуєш те, заради чого люди шукають і знаходять один одного, просто тому, що не дозволиш собі цього зробити.

— Настусю, стій, — різко відірвавшись, Гліб сперся на лікті з двох сторін від її обличчя, ковзаючи поглядом по губах і очах. — У тебе колись було…?

Настя швидко кивнула, відчуваючи, як щоки наливаються рум’янцем. Лежати з ним в одному ліжку, відчувати зовсім невинні пестощі, усвідомлювати, що зовсім скоро буде більше — не соромно, а ось розмови подібні вести — дуже.

— Таблетки приймаєш? — далі Настя чекала довгого й детального з’ясування кількості цих самих 'було', їхньої якості, імен, паролів, появ, але Імагін, мабуть, вирішив, що час для розмови таки не найкращий. Але колись він обов’язково настане! Це Настя зрозуміла вже із невдоволення, яке блиснуло у його очах.

— Ні.

— Зрозумів, — на тому розмова й закінчилася. Знову притулившись до губ, Гліб потягнувся в сторону тумби, дістав стратегічно важливий виріб. Відірвався ще раз — тепер уже точно останній, заглянув у все ж п’яні очі. — Пам’ятаєш, обіцяв, що буду мститися?

Настя кивнула, ковтаючи.

— За місяць ніччю не відбудешся, зрозуміла?

У метелика в животі затанцювали метелики. Натовп, стадо, зграя, ціла популяція тих самих метеликів дружно вирішила розгорнути крила, розлітаючись у різні боки. Адже вона до останнього думала, що справа саме в сексі — що це просто впертий спортивний інтерес, і, здобувши бажане, Імагін охолоне, а йому ночі мало. Ночі, яка ще навіть не розпочалась, вже мало. 

***

Яким поглядом вона дивилася… Спершу переляканим, а потім щасливим. І навіть не просто на нього, а й через нього! Хвалити себе хотілося майже так само сильно, як любити її. Але друге бажання все ж перемогло.

Настя виявилася палкою, жадібною, майже такою ж жадібною, як він, а ще трошки ідеальною. Для нього. Він теж, здається, не схибив. Не раз. І навіть не два.