Глава 9

Глава 9

— Коли повернешся? — Настя крутилася біля дзеркала, розглядаючи своє святково-вихідне відбиття у дзеркалі. Святковості йому надавала наявність сукні, не те щоб дуже вже ошатної, але вкрай милої — бежевий ситець у дрібний квітковий малюнок, фасон, що підкреслює тонку талію, стрункість ніг, мабуть, хтось вважатиме, що занадто коротке, а Насті подобалося. Воно одночасно робило образ більш жіночним і надавало власниці сукні наївності, трохи дитячості. На ноги Настя взула балетки, волосся залишила розпущеним.

— Не знаю, мам, може, залишуся в Олі…

— Пити будете? — Наталя Андріївна склала руки на грудях, а з кухні пролунав регіт Андрійка.

— Ну мааааамо, — Настя ж повернулася до жінки, кидаючи чи то благальний, чи то такий же наївний, як візерунок на сукні, погляд. — Ми святкувати будемо — сесію закрили, танцювати, веселитися, може, хтось пити…

Не витримав Андрій, висунув голову з кухні, корчивши пику за спиною матері. Насті довелося дуже постаратися, щоби не розсміятися.

— Настусю, тільки пам’ятай — ти ж дівчинка, а дівчаткам…

— Маааамо, — Настя закотила очі, показуючи братові кулак, — обіцяю, буду поводитися пристойно, нікого не бити й ні до кого не приставати. Добре?

Відповіддю їй було важке зітхання. Можна було б і образитися — зрештою, коли вона давала підстави вважати себе пропащою, приповзавши п’яною або неадекватною? Та ніколи, якщо таке траплялося, вважала за краще залишитися в когось з друзів, та і траплялося таке всього кілька разів. Але на образи не було часу — усі думки зараз танцювали навколо майбутнього вечора. Вони так давно вже просто не веселилися, вона так давно не проводила час в оточенні людей, з якими їй елементарно добре.

А зараз це не тільки можна було зробити — сам бог велів відсвяткувати закінчення сесії.

Вони домовилися зустрітися о восьмій, місце вибирала не Настя і в потрібному барі була ще жодного разу, знала тільки, що там непогана музика, не дуже дорогий асортимент і вдале розташування.

— Лягайте спати без мене, ключі я взяла, — Туся поцілувала маму в щоку, потім ще раз погрозила кулаком братові, який уже набирав номер одного зі своїх дружків, щоб поділитися з тим розповіддю, як його сеструню вичитувала матір ще до того, як та напилася, а потім вибігла на сходову клітку, відчуваючи себе справжнісіньким метеликом.

Це щастя! Ось це передчуття, легкість, безтурботність — ось що означає бути метеликом, а не ті ажурні крила, які вона час від часу одягає.

Коли Настя бігла вниз по сходах, плаття раз у раз підстрибувало, змушуючи мимоволі згадувати дитинство — той же під’їзд, такі ж голі ноги в балетках, на голові пальмочка, коліна в зеленці, у руках відерце з лопатками та грабельками, ззаду поспішає тато, підганяючи, а в грудях — легкість і абсолютне щастя.

Усміхаючись своїм думкам, Настя добігла до дверей, натиснула, впускаючи в прохолодний темний під’їзд вечірню спеку, а потім побігла далі до арки, на ходу дістаючи крикливий телефон.

Вона знала, чиє ім’я побачить на екрані. Останнім часом, дня не минало, щоб він не телефонував, а вона, чомусь, завжди брала.

— Алло, — продовжуючи усміхатися, Настя вилетіла з арки, повертаючи у сторону метро.

— Є плани на вечір? — 'В разі потреби (Гліб)' не відрізнявся оригінальністю в тому, що стосувалося вмовлянь сходити з ним кудись. Така наполегливість була гідна поваги та вже навіть не дратувала, але змінювати своє рішення Веселова не збиралася.

— Є.

— Які? — Гліб точно напружився.

— Святкую закінчення сесії.

— З ким?

На цьому питанні можна було вже зовсім справедливо обуритися, запитати 'з якого дива', а потім кинути слухавку, але Насті було так добре, що такий розвиток її не приваблював.

— З однокурсниками, з ким же ще? — дівчина розсміялася, перестрибуючи через люк.

— Де?

— Ви що, хочете приєднатися? — усвідомлюючи, що не встигне дійти до світлофора, а потім доведеться чекати зеленого цілих півтори хвилини, Настя пришвидшилася, перебігаючи через дорогу.

— Якщо ти запрошуєш…

— Я не запрошую, просто ви дуже цікавий, Глібе Юрійовичу. Доброго вечора, — Настя завершила дзвінок, не чекаючи відповіді. Вона сподівалася, що чоловік на неї не образиться. Та й, врешті-решт, на що? Він якось непомітно став частиною її життя, періодично з’являючись поряд, телефонуючи, підвозивши, але не настільки значущим, щоб ділитися з ним планами й тим більше звітувати.

Уже опускаючись по ескалатору в підземку, Туся знову дістала телефон, щоб перевірити, чи не перетелефонував чоловік. Ні. Ну й добре. Нехай у нього сьогодні трапиться такий же хороший вечір, який планується в неї.

Включивши свою улюблену пісню голосніше, Настя усміхнулася хлопцеві, який їхав вгору паралельною смугою та зловив цю усмішку, а потім ще довго проводжав її поглядом. Зараз вона готова була усміхатися всім і кожному. Життя обіцяло налагодитися!

Сесія закрита, мама ходила на співбесіду, за її словами, досить вдалу, і тепер вони всією сім’єю чекали дзвінка від потенційного роботодавця.