Глава 6

Глава 6

Упродовж наступних двох тижнів Настя склала ще два іспити, одержала ще одну платню, вмовила маму поїхати в липні з Андрійком до бабусі, батькової матері. Причому останнє було найскладнішим.

— Ну як же, Настусю? Вона нас усіх запрошувала, і що це буде, якщо ми приїдемо, а ти ні?

— А я потім приїду, мам, — у той день вони робили генеральне прибирання кімнати, відсуваючи від стін шафи, тому відповіла Настя звідкись із кутка, який був недосяжним для погляду Наталії. — Ти розберешся з роботою, я здам сесію, відійду від неї, а потім у мене буде цілий серпень, з’їжджу, побачу.

— А поки ми там будемо, ти що, тут сама..? Два тижні?

Настя прикусила язика, перш ніж відповісти правдиво — вона тут впорається чудово. Усім іноді потрібно побути наодинці із собою, їй це було просто необхідно, занадто багато останнім часом сталося.

— Я буду сумувати, але ви хоча б відпочинете, повітрям подихаєте…

Наталя промовчала, але судячи з усього, змирилася.

Пошуки роботи не мали успіху, вона навіть готова була погодитися на пропозицію, яку раніше зробив друг чоловіка, але той вибачився, сказавши, що обставини змінилися, до них прийшла перевірка, і тепер щоб виплатити штраф, доведеться продавати нирку… або магазин.

Останнім часом Наталія все частіше замислювалася про те, щоб плюнути на гордість, переступити через себе і зняти гроші зі злощасного рахунку. Кожен раз, коли Настя заходила на кухню, клала на край столу гроші, глухо шепотіла 'ось', опустивши погляд, Наталія клялася собі, що так і зробить. Зніме з плечей власної дитини тягар, який має лежати на ній, але кожен раз не могла себе змусити.

Безробітне життя все затягувалася, а світло в кінці тунелю так і не загорілося. Відповіді на надіслані резюме приходили все рідше, шансів усе менше, зневірившись, Наталя розклеїла оголошення на всіх стовпах району, пропонуючи послуги… няні, доглядальниці, швачки, бухгалтерки, клінінгові, прости господи, будь-які. Вміла б танцювати, як Настя, або співати, як чоловік, написала б і про це. Але оголошення або зривали, або заклеювали іншими, позбавляючи останньої надії, а телефон наполегливо мовчав.

— Добре, — її зламали обставини. Звільнення й безрезультатні спроби влаштуватися на роботу висмоктали останні сили, яких і так було не дуже багато. Вона втратила віру й надію. Поки залишилася тільки гордість, якій теж скоро погрожував прийти кінець.

Погоджуючись із донькою, Наталя дала собі слово, що якщо за час, який залишився до від’їзду, не знайде роботу, з’їздить до матері чоловіка, попросить вибачення, а потім зніме ці кляті гроші.

***

Настя, направду, теж втомилася, можливо, не менше матері. Втомилася чогось боятися, соромитися, ухилятися від розмов із Євгеном, пояснювати всім і кожному, звідки синці під очима, побоюватися, що Аліна розпатякала, куди вона пішла з колективу. А ще Настя сумувала за своїми улюбленими дітками…

Особливо гостро зрозуміла це, зустрівши одну з учениць. Маленька обняла її так сильно, що в горлі почало дерти й защипало в очах, а потім запитала, коли Анастасія Володимирівна повернеться. На жаль, Анастасія Володимирівна й гадки не мала, що відповісти. Тільки й змогла, що похвалити Світлану й наказати, щоб її слухалися, а потім, уже ввечері, вдома, відкрити фотографії з останнього відкритого уроку її діток, щоб переглядати їх, ридаючи в три струмки.

На неї тиснуло все, що відбувається, тиснув перехід із тимчасового в постійне, тиснули навколишні, свідомо і ні. Хотілося, щоб усі дали спокій хоча б на пару днів. Але ніхто не збирався це робити.

Навіть Імагін, який мав би із чистою совістю зникнути з Батерфляю на довгий час, що відведений Євгену на реабілітацію закладу, і той періодично з’являвся, ялозивши погляд і турбуючи душу.

Чому під час погляду на нього трепотіла душа, Настя не знала, напевно, уся суть в образі, яка ніяк не хотіла проходити, але дивитися на нього спокійно дівчина не могла.

Вони так і не познайомилися. Дивно, знали один одного, дізнавалися, Настя кілька разів чула його голос, але між собою вони не розмовляли ні разу. Не кивали, коли бачилися, не усміхалися, просто проходили повз. Настя — з кам’яним обличчям, а Імагін іноді хмикав, думаючи про щось своє.

Одного разу Настя застала цікаву сцену — Аміна стояла біля стіни, грайливо водячи пальцем по губах, а Імагін нависав зверху, з усмішкою щось розповідаючи. Виглядало дуже ефектно. Вродлива довгонога Аміна і високий статний Імагін. Органічно. І вагова категорія одна — Аміна не ніяковіє, не соромиться, заграє, та й він почувається чудово.

Настя тоді скривилася, різко розвертаючись. Не хотілося проходити повз і чути, про що воркують ці двоє. Вони ж точно її помітили, Туся відчувала, що Імагін провів її поглядом, але начхати. Так, цей чоловік пробуджував у ній побоювання і, унаслідок, неприязнь, але, по суті, до всього, що пов’язано з ним, їй має бути байдуже. Має.

Йшов час, наближалося велике свято. Свято, про яке згадка не сходила з вуст усіх працівників Метелика. Скоро заклад мав святкувати п’ятиріччя.

З цієї нагоди в суботу влаштовували неймовірне гуляння для відвідувачів, а для своїх… А для своїх була запланована невелика вечірка в четвер.

Вечірка, на яку Настя йти не збиралася. Затьмарювати чуже свято своєю сумною міною було б вкрай неправильно. А в тому, що міна буде сумною, Настя не сумнівалася. Тому відмовилася і від запрошення Пампушка, який дуже… ну дуже хотів би бачити її ввечері, і на питання дівчаток теж відповідала досить чесно й однозначно — не прийде і крапка.