Глава 2

Глава 2

— Хай, — Настя підняла руку в мовчазній відповіді на вітання, навіть усміхнулася.

Минув місяць відтоді, як вона стала однією з метеликів Батерфляю. Собі дівчина могла чесно зізнатися — цей місяць був не найкращим, не найщасливішим, дітям про нього Настя розповідати не ризикнула б. Ні можливим дітям, ні абсолютно реальним мамі з братом. Добре, гнучкий графік давав змогу ухилятися від необхідності прямо пояснювати Наталії Олександрівні те, чому в певні ночі дочка пропадає. Іноді Настя пояснювала все навчанням, іноді халтурами, іноді просто не пояснювала, а приходила під ранок, цілувала схвильовану маму, яка так і не змогла лягти, поки дитини немає вдома, а потім валилася обличчям в подушку, забуваючись тривожним сном.

Її найгірші  страхи не здійснилися, правда, й казкою цей місяць не став.

Зустріч у Метелику їй призначили в ту ж суботу. Можливо, якби розмірковували на тому кінці лінії довше, запросили б Настю на неділю, задум з тріском провалилася б. Дівчина знайшла б сотню й тисячу більше гідних, надійних і безпроблемних способів заробити. Але в той день усе здавалося їй до жаху фатальним і невиправним.

Мама втратила роботу, грошей у них майже не залишилося, а з рахунку, який міг би добре допомогти, зняти гроші Наталя Олександрівна не дозволить. Поки жива — до тих грошей вона не доторкнеться.

Тоді, поцілувавши маму перед виходом, на щастя, Настя знову схопила рюкзак, побігла до метро. Всю дорогу до злощасного місця потенційної роботи заламувала пальці, борючись із нервозністю, кусала губи, раз у раз, роблячи музику в навушниках голосніше, щоб та перебивала надокучливі панічні думки.

Настя й гадки не мала, як проходять кастинги в подібних закладах. Ні, уява барвисто вимальовувала непотрібні ілюстрації, але розум намагався взяти верх. Думати потрібно було раціонально — їй потрібна робота, тут її можна отримати. Як? Пройти проби. Проби кого? Танцівниці. Танцівниці, без підґрунтя і  контексту. Просто за танець.

Дівчина повідомила чоловікові, першого кого зустріла в темному коридорі, на вигляд схожого на охоронця, мету свого візиту, він же у відповідь окинув її задумливим поглядом, а потім кивнув на сходи, пояснюючи, як знайти кабінет шефа.

Шефа вона знайшла без проблем. Євген Пір сидів у невеликій кімнаті, яка гордо називалася кабінетом директора. Досить молодий чоловік-блондин усміхнувся, простягнув руку, а потім запропонував присісти. Настя здивувалася, але впоралася з видихом полегшення, який рвався з грудей. Перший страх не здійснився — на сутенера чоловік не був схожий. Хоча й сутенерів вона бачила хіба що у фільмах…

Для початку вони поговорили. Хто порекомендував звернутися? Які цілі перед собою ставите? Чи маєте уявлення про особливості професії? Ревниві чоловіки, брати, батьки з’ясовувати не прийдуть? Настя відповідала на всі питання максимально чесно. Навіщо брехати, що все життя мріяла крутити попою на тумбі? Хто повірить?

Євген Миколайович, мабуть, розмовою залишився задоволений, оскільки наступним номером програми їй запропонували перейти від розмов до дій. Настя застигла, дивлячись на усміхненого чоловіка очима заляканого зайчика. Він же пояснювати не поспішав, спочатку вдосталь насолодився видовищем розгубленої наївної дівчини, а лише потім, розтягнувшись в усмішці, запропонував пройти вниз, у зал, щоб там здійснити «практичну» частину.

Через брак власних підборів, взуття їй надали, ввімкнули музику, Пір підтягнув до сцени стілець, готуючись насолодитися виставою. У результаті, виставою насолоджувався не тільки він, а й бармени, які готувались до вечора, освітлювачі, які сновигали залом, та інший персонал.

Так, дівчинка ніяковіла, але, по-перше, дуже вже апетитно виглядала. Кучеряве каштанове волосся, що спускається до талії, наївні зелені очі, красиві ноги, які ефектно виглядатимуть у належній довжині шортів, плоский живіт, не надто важкі груди, тонкі руки. Поєднання ще те. Хто не любить наївних спокусниць? Аби в сп’янінні від цієї вроди нікому голову не зірвало, а так — чудова прикраса ночей у Метелику. Це було, по-перше, а, по-друге, дівчинка об’єктивно добре рухалася. Пластично, гнучко, сексуально, чорт візьми, нехай і якось по-наївному сексуально, ніби не навмисно, але так, що хотілося дивитися й дивитися. Очі зламати хотілося.

Пір махнув, попросивши зупинити музику, а потім підійшов до сцени, простягнув руку, дивлячись прямо в очі дівчинці, яка важко дихала.

— Випробувальний термін, метелику.

Як Настя відчувала себе на оглядинах? Як товар. Відчувала спрямовані на неї погляди й хотіла сховатися, вмитися, закритися. Для цього колись у дитинстві тато відвів її на балет? Для цього вона так довго й болісно вчилася? Цього прагнула і про це мріяла? Однозначно ні. Ось тільки всім начхати, і навіть вона зможе домовитися із совістю та пам’яттю. Якщо є для чого —  зможе.

Коли її взяли, вона зраділа. А те, що випробувальний термін — так навіть краще. Настя дуже сподівалася, що понад місяць це не триватиме. Мама неодмінно знайде роботу, сама вона теж підшукає більш гідне місце, але головне… Головне, щоб ніхто, ні одна знайома жива душа, не впізнала, до чого вона докотилася.

Після того, як Аліна надіслала їй смс з номером потрібного товариша, з розпитуваннями більше не телефонувала. Мабуть, розуміла, що обговорювати власне рішення Настя не захоче. І в трупі ляпати язиком дівчина не стала б, за це Туся була спокійна. Єдине — у перші кілька вечорів раз у раз відчувала, як серце бухає в п’яти, коли в натовпі чіплялася за знайоме обличчя. Але, найімовірніше, з’ясовувалося, що обличчя просто схоже зі знайомим, а навіть якщо знайоме — занадто п’яне, щоб впізнати танцюристку з крилами за спиною.