Частина 1. Повернення без ілюзій. Дії 7, 8, 9

Дія 7. Істерика онуків, свиня Тіна Тернер і психотерапія

Кіра і Міла в цей момент уже притиснулись одна до одної під столом, сховавшись між пакетом із яйцями та мішком з пасками. Звідти тихо донеслось:

— Не сваріться, будь ласка!
— Ми не хочемо, щоб ви розлучались!
— Ми ж вам пісню вчили!

Софі різко встала й глянула на сватів, як диригентка на оркестр із розбитих каструль:

— Знаєте що? Ви зараз не родина, а цирк на дріжджах. І якби не діти, я б уже пішла в куток молитися, щоб вас гроза забрала! Але нічого. Я ще вам покажу... де в раків клешні!

Олег видихнув, уже з виразом прийняття карми:

— Я ж казав — на Великдень буде м'ясо. Але не шашлик — а внутрішнє.

А на мангалі тим часом м’ясо перетворилось на чорну скоринку, як душа Софі після кожної сцени Али або сватів.

…Юлій сидів, мов побитий пес, а Алефтина сипала словами, як гречкою по підлозі — сипко й без зупину. Ала пихтіла, закочувала очі, а Олег ковтав «Олеговицю», вже не смакуючи, а рятуючись.

І тут, серед цього словесного буревію, Міла почала плакати. Кіра — затулила вуха й сховалась за штору.

Софі не витримала. Її голос був спокійний, але такий, що навіть кіт у кутку затих:

— Алекс, забери дітей. Піди з ними погуляй. Негайно.

Алекс, який вже вивчив ці тони, мовчки піднявся, кивнув і підійшов до дівчаток:

— Ходімо, принцеси. Підемо до Тіни Тернер, проспіваємо їй пісеньку, яку ви вчили. Може, й вона щось «проспіває».

Дівчатка вхопили дідуся за руки, і вони втрьох вийшли у двір, туди, де біля сараю лежала свиня Тіна Тернер, задоволено хрюкаючи на весняне сонце. Вона прийняла гостей із філософською байдужістю, як зірка на пенсії.

Алекс сів на перевернуте відро, а діти почали годувати свиню паскою й шепотіти їй щось на вушко.

За вікном ще довго лунали крики, докори й брязкіт ложок. 

Олег зітхнув і вилив у себе ще чарку. Ліве око вже трохи підморгувало в несвідомому режимі.

— Та шо ви, як ті баби з базару? Святе свято, а ви Юлія топчете! Он краще вип’єм за сватів — шоб менше говорили, а більше їли! І менше хамону на стіл тягнули! — кинув Олег, втикаючись у свою третю котлету.

Софі сиділа із закушеними губами, дивлячись на чадящі вікна, де за межами хати весело палало вугілля і шашлик, який мав би символізувати «єднання родини», перетворювався на вугілля від розпалених душ.

Дія 8: Запальний майстер-клас від Софі

Софі повільно підвелась із лавки, як гроза над степом. Від її погляду зів’яла петрушка в салаті, а свиня Тіна Тернер за вікном насторожено встала і втупилась у хату.

Обличчя її було спокійне, але очі вже палали як дві газові конфорки. Тілець увімкнувся.

Це був не просто гнів — це було пробудження Терплячого Тільця, який 11 років стримувався, чемно ховав зуби, слухав усі ті «а він нічого не вартий», «а в нас в селі краще», «а шо він за зять» — і мовчав.

Але сьогодні — Пасха. І терпіння воскреснути не встигло:

«А тепер послухайте мене уважно, — почала вона рівно, але з тією інтонацією, після якої навіть мухи перестали гудіти. — Бо зараз буде… майстер-клас. І не по манікюру, а по здоровому глузду!»

Олег налив собі сухого червоного вина. Ала вже приготувалась закочувати очі. Алефтина застигла з виделкою в салаті.

«Я мовчала одинадцять років, — почала Софі, повільно, чітко, кожне слово, — як обухом по голові.— Одинадцять років, як дурепа, слухала ваші «цінні думки». Слухала, як ви називали мого сина дармоїдом, манікюрником, не-мужиком! 

Я мовчала, коли ви обсипали його лайном на застіллях, коли принижували перед дітьми, коли вимагали, тисли, маніпулювали.

Але тепер — досить.Тепер Тілець в мені не просто сказав «Мууу» — він іде на ріг і б’є копитом!»

Алефтина злякано зиркнула на Олега, але той відвів погляд — видно, пригадав, як одного разу теж щось спробував «умне сказати», але тоді Софі була тільки в режимі «Козерога».

Софі сипала далі:

«Ви й гадки не маєте, ким є мій син! Мій син — Юлій — відомий майстер, педагог, спікер, людина з ім’ям і репутацією, а не автомеханік з гаражів, якого ви намагаєтесь із нього виліпити!
У нього — салон краси, а не майстерня для закатки ваших улюблених кабачків! А у вас, шановні, однокімнатна халупа на дев’ятому поверсі панельного будинку на краю міста, де стіни тріщать, а ліфт голосніше лається, ніж ви.

У мого сина — салон, двоє дітей, клієнти, черги, телебачення! Його знають у професійних колах. І, між іншим, він не крутить гайки, а йому платять за те, що він своїми руками створює красу.

А ви — от скажіть, хто вам дав право кидати лайно на мого сина? З якого це дива він має міняти роботу, бо наш глибоповажаємий сват з’їхав у село гайки крутити і сам себе називає «пан на пенсії»? 

Ваша хата може розсипатися тільки від ваги мого погляду! — гупнула вона. — А ваші образи — це лише від того, що ви не знаєте, як прийняти чужий успіх, не загидивши його сільським заздрісним соусом».

Алефтина дивилась на Софі, як на вчительку з Хогвартса, яка прийшла забрати її в чистилище. Олег намагався зробити ковток, але горло не приймало. Ала витріщилась на Софі, як на розлучення з телефоном.

Софі випрямила плечі й додала:

«І ще: якщо мій син каже, що може купити і подарувати машину Алі, а значить моїм онукам — значить він знає, про що він говорить і має на це змогу».

Свиня за вікном пирхнула, ніби підтримала Софі. У кімнаті зависла тиша — густа, як кисіль з крохмалю. Тільки сват Олег похитував чаркою, а Алефтина щось жувала з виразом мучениці. 

Дія 9: Театр абсурду і Погрози Софі.

Коли Софі ще не встигла допити воду після свого монологу «Тільця, який більше не терпить», Ала різко підскочила:

«Все!»— гримнула вона, і навіть собака на подвір’ї загарчала від несподіванки.

Ала пішла до старої шафи і з театральним пафосом повернулась із водійськими правами в одній руці і ножицями в іншій. Очі її палали, мов у жінки, яка щойно переглянула весь сезон «Слуги народу» і вирішила змінити життя. Всі напружено дивились — що вона ще вичворить?