Лариса Розіна потрапила до Агентства за рекомендацією одного з клієнтів – дурня, якщо чесно, але Шарашка не вважав посаду прибиральниці настільки важливою, щоб влаштовувати допит із пристрастю.
Про балакучу Люсю, що могла заговорити зуби кому завгодно, він знав загальну інформацію з резюме: дев'ятнадцять років, освіта незакінчена вища, досвіду роботи немає, прописка місцева, живе за годину їзди на автобусі, проблем із законом не мала, незаміжня, контактна особа – бабуся з іншого міста.
Люся не спізнювалася, не грубіянила, не сиділа в телефоні годинами, не кокетувала ні з клієнтами, ні з начальством, і не хихикала, питаючи: «А ви справді екстрасенс?». Це виділяло її з-поміж інших кандидаток, тому спочатку і Шарашка, і партнери (схотілося ж їм грати у свої шлюбні ігри в розпал сезону!) сприйняли новий персонал прихильно.
На жаль, командна робота тривала недовго. Одного дня з'ясувалося, що зразкова співробітниця Люся нишпорить у досьє клієнтів.
Вона дуже каялась і клялася, що не задумувала нічого поганого, а хотіла осягнути суть діяльності Агентства і піднятися кар'єрними сходами.
На перший раз дівчина відбулася легким переляком. Шарашка перевірив найшкідливіші ймовірності (Люся влаштовує підпал, лякає замовників, переслідує начальство тощо), не побачив особливого ризику і вирішив, що конфлікт вичерпано, а урок засвоєно.
Всього через десять днів один із грошовитих клієнтів звернувся зі сміховинною, але неприємною проблемою. Хтось планомірно, день за днем, знищував його улюблений екзотичний живопліт – той самий, унікальний та недешевий, рослини для якого перевезли через кордон не без участі Агентства.
Відеоспостереження нічого не дало: перехожі просто ходили повз. Іноді фотографувалися, іноді нахилялися, щоб понюхати квіти, іноді нібито потай відривали листки або гілочки, але це були дрібниці. Шкодив ніби привид якийсь!
Шарашка одразу впізнав на записі Люсю. Вона і селфі робила, і сумочку впускала, і обгортку від жуйки ловила, і спотикалася на рівному місці. Розпорошити пестицид із маленького балончика їй було не важко.
Лариса нічого не заперечувала. Її виправдання: старалася не для себе, а для Агентства. Клієнт не збідніє. Заплатить – і нехай насолоджується своїми квіточками скільки душі завгодно.
Чи варто згадувати, що з роботи дівчина вилетіла миттю? Шарашка не очікував побачити її знову, але… Ймовірності змінюються дуже швидко, він знав це напевно.
– Ключі не загубила?
Ксеня заперечливо похитала головою і полізла у бездонні кишені.
– Ось. – Витягла брелок із зображенням Чумацького Шляху. – Секунду….
За дверима її квартири було тихо, хоча сусіди ще не лягали – уривки телепередач чулися звідусіль, різні канали зливались у какофонію.
– У мене шумоізоляція, – сказала Ксенія, наче вибачаючись. – Усередині нормально.
– Повірю на слово. – Шарашка не став уточнювати, що для нього будь-який сторонній шум – дратівливий чинник. – Укладемо парі, чи що? Я тут подумав… Імовірність того, що Люся випровадила тебе, щоб обікрасти квартиру, лише сорок відсотків, але мені вони здаються вагомими. А твій варіант?
Ксеня затамувала подих і повернула ключ.
– Я знаю, що всьому є розумне пояснення, – сказала, тримаючись за ручку дверей. – Ось побачите, Люся не погана.
– Ти зараз кого переконуєш? Мене чи себе?
Вона мовчки штовхнула двері. Витерла ноги об килимок, застелений виворотом догори, і зашарила по стіні в пошуках вимикача, оскільки в квартирі панувала темрява.
Десь із кімнат долинув шерех. Шарашка не роздумував – відсунув Ксеню вбік і кинувся перевіряти, що відбувається, бо ж для вихідців із Шаєнни темінь не була серйозною перешкодою.
– Прийшла… Вже прийшла… Вставайте, дурні… – Це могла почути навіть Ксенія.
Четверо: двоє хлопців та дві дівчини, включно з Ларисою. Вони так сопіли, що, здавалося, їх удвічі, а то й утричі більше.
– Ну, з Новим роком, дітки, – пробурчав Шарашка, зупиняючись у дверях.
Спалахнуло світло – одразу всі лампи: і у вузькому, заставленому взуттям коридорчику, і в невеликій спальні зі шпалерами кольору весняного листя, і в кухні зі слідами недавнього активного приготування їжі, і у жвавій вітальні, де перед яскраво прикрашеною штучною ялинкою стояв святковий стіл, а з двох крісел і дивана приголомшено витріщалися обвішані «дощиком» молоді люди.
«З Днем народження, Ксеню!» – сповіщав шоколадний торт у центрі столу.
– Ми нічого не пропустили? – спитав Шарашка, швидко обдумуючи, що відбувається і як на це реагувати.
– Ну… – замимрив кучерявий тишко у сірих джинсах та чорній водолазці. – Ти хто? – Голос його зірвався, на обличчі за секунду змінилася ціла гама почуттів від подиву до страху.
Невисока дівчина з зеленим пасмом у волоссі нервово смикала хлопавку, і якоїсь миті та вибухнула, накривши стіл хмарою конфетті. Особливо дісталося відбивним, які опинилися в епіцентрі лиха. Другий юнак, спортивний брюнет у білій сорочці та випрасуваних штанах, кинувся рятувати ситуацію і здув більшу частину блискіток на торт.
– Ану всі завмерли! – Люся оперативно взяла ситуацію під контроль і жестами командирки розсадила компанію на місця. – Можна вас на хвилиночку? – адресувалося Шарашці.