2

На перехресті Зимової та Лісової утворився затор. Воно й не дивно: звідусіль заклично сяяла новорічна атрибутика, люди поспішали хто додому, хто з дому, громадський транспорт був переповнений, ще й трубу з гарячою водою прорвало якраз на крайній лівій смузі, поряд із супермаркетом та аптекою. Регулювальники намагалися скоригувати потік транспорту, але виходило у них не дуже… Поступово «тягнучка» захопила й найближчі вулиці, провокуючи масове невдоволення, образи на рівному місці та ще більшу плутанину.

Шарашка сидів у таксі й від нудьги займався тим, від чого раніше обіцяв собі відпочити хоча б у вихідні. Прогнозування забирало багато зусиль і нервів, але приносило непоганий дохід. Агентству, зрозуміло. Працювати з партнерами значно ефективніше. Шкода, що вони нещодавно одружилися і святкують це з розмахом. Тобто Шарашка був радий за них, навіть дуже радий, хай і не розумів, у чому принадність моногамії, але часом ловив себе на тому, що сумує за непохитною розсудливістю Тіна та безнадійною добротою Віти. Скоріше б вони повернулися… Хотілося нарешті відкрити Агентство для серйозних справ – як раніше, коли у свіжовідремонтованих стінах змінювалися долі та творилась історія.

Знічев'я Шарашка уявив сьогоднішню ніч. Можна і без прогнозів сказати, що особливого задоволення вона не принесе. Настрій уже зіпсовано затором, криками із сусідніх автомобілів, вихлопними газами та гірляндами, розвішаними на деревах як святковий глум над чужими труднощами.

А якщо точніше… Трохи зосередитися і…

Ні-ні, жодної магії! Це просто дар: визначати ймовірність двох подій. На Землі таке вважали б чаклунством, але у світі Шаєнни кожна повноцінна людина здатна вловити прямий і досить точний зв'язок між вчинком та наслідком.

Наприклад, у найближчі півгодини затор точно не розсмокчеться. Дев'яносто відсотків – так би це Шарашка оцінив. І відсотків сімдесят дав би на те, що кваплива блондинка в яскраво-червоній машині стукне крило сусіда і ще більше зіпсує ситуацію на дорозі. А дивачка Ксеня навряд чи потрапить додому цілою, сімдесят відсотків на небезпечний результат – це багато, коли йдеться про дівчину з неблагополучного району, яка сліпо довіряє всім навколо.

– Та ну її… Воно мені треба? – пробурчав Шарашка і спіймав здивований погляд таксиста.

Але «секретарка» не йшла з голови. Вона була ніби не від світу сього, а тому виділялася з повсякденної рутини. Як Віта колись… Різниця в тому, що Віта всім поспіль бажала добра, хай і бачила людей наскрізь, а Ксенія – взірець наївності. Вона не викликала розчулення, ймовірніше жалість.

Шарашка уникав таких людей. Вони приносили лише неприємності: або собі, або тим, хто про них піклувався. Щоразу в щось вляпувалися і дивувалися несправедливості світобудови. Вчитися на помилках? Ну ні, це надто банально! Треба годувати своєю дурістю різноманітних шахраїв, бо народ нині освічений, собачим життям натренований, у схемах обману розбирається добре.

– Я тут вийду. – Шарашка розплатився з таксистом. – Спасибі.

– У вас є десь пів години, щоб передумати, – блиснув зубами водій.

– Година щонайменше.

– Пів години! Я їжджу двадцять років, на затори у мене нюх.

Шарашка знизав плечима і повернувся до Агентства. Він не сумнівався у своїй правоті, але й не гаяв час на безглузді суперечки. Дар працював краще, ніж комп'ютерна програма або чийсь нюх. Саме зараз він запевняв, що небезпека для життя Ксені зростає швидше, ніж можна було очікувати.

– Ця ненормальна переходить дорогу в недозволеному місці? Чи жере прострочену шаурму?

На жаль, конкретних даних Шарашка отримати не міг, хіба що зосередитись на різних варіантах та порівняти ймовірності. Але для більшості людей світ не шкодував фантазії та готував пастки на кожному кроці.

Ксенія не встигла піти далеко. За таких заторів…  Вона стояла на найближчій до Агентства автобусній зупинці, втупившись у телефон, і зовсім не помічала цікавості добре вдягненої старенької, яка крутилася навколо з розгубленим виглядом.

– Ох, спина… – Бабця нарешті зважилася на атаку. – Боляче як… Дівчинко, ти мені не допоможеш?

Ксеня здригнулася, злякано озирнулася, швидким рухом сховала телефон у кишеню, ще й блискавку застебнула для надійності. Це явно додало їй впевненості та притупило зародки обережності.

– Щось трапилося?

– Синок за мною приїхав, дівчино, він на тій машині великій. – Стара вказала на протилежний бік вулиці, де під миготливим світлом гірлянд виблискував ряд припаркованих автомобілів. – Подзвонив ось, каже, сюди якщо під'їде, то потім не розвернеться. Просить дорогу перейти, а в мене спину прихопило… Болить… Але це нічого, я б якось дошкандибала… О-ох…

Стогін вийшов настільки натуральним, що Шарашка не став переривати виставу, а зупинився за крок від розгубленої Ксені, посміюючись і очікуючи, чи задіє вона мозок.

– Вас через дорогу перевести? – Зі щенячим захопленням заковтнула наживку Ксенія, навіть не задумавшись, чому дбайливий синок сам не допоможе матері. – Звичайно, ходімо!

– Стривай, дівонько, постривай…  Сумку заберу. – З-під зледенілої лавки з'явився величезний баул на коліщатках. – Скупилася ось бабця, онукам подарунків набрала на пів пенсії, а сил донести нема. Ех, роки… А колись мішки тягала на фабриці…