1

Табличка «Зачинено» була великою, підсвіченою і дуже помітною, але дівчина в короткому смугастому пуховику не звернула на неї уваги і штовхнула двері Агентства без краплі сумніву на щедро нафарбованому обличчі.

Порожня приймальня анітрохи не охолодила її запалу. Несподівана візитерка сіла на м'який стілець біля столу секретарки, хитнула скляну кульку на штучній ялинці, що стояла в кутку, витягла телефон, щоб сфотографувати блискучу сніжинку на вікні, і з виглядом людини, яка виконала якийсь негласний ритуал, поринула у світ соціальних мереж.

– Тридцять перше грудня… Земляни, що з вами не так? – Шарашка якраз збирався йти, але помітив на камерах відеоспостереження непрохану гостю і затримався у кабінеті, розглядаючи її з різних ракурсів. – Забирайся звідси, подруго. Я втомився і маю плани.

Наче у відповідь на його бурчання дівчина підняла голову і завмерла, до чогось прислухаючись. Через секунду скривилася, знизала плечима і повернулася до фотографій і вподобайок.

– Дякую, що хоч сюди не прешся, скромнице ти наша. Ех… Що не вихідний, то психи натовпом вишиковуються.

Годинник показував за чверть сьому вечора. Шарашка вимкнув комп'ютер, перевірив, чи на місці гаманець, і взяв із вішалки чорне пальто. Мимохідь глянув у вузьке дзеркало біля дверей і залишився задоволений побаченим. Він завжди мав чудовий вигляд, іншими днями це не підлягало сумнівам, але метушня передсвяткового тижня трохи позначилася на самооцінці і треба було терміново відновити впевненість у собі до стовідсоткового рівня.

Двері рипнули, відчиняючись. Такого ніколи не траплялося, коли Агентство працювало на повну силу. Партнери стежили за побутом і не дозволяли таким дрібницям псувати імідж компанії. А зараз настали важкі часи… Куди не тицьни, все вимагало уваги!

– Дівчино, вихідний, – за можливості ввічливо повідомив Шарашка незнайомці з приймальні. – Приходьте за тиждень, а ще краще навесні.

– Вибачте? – Вона відірвалася від телефону і неохоче сховала його в кишеню куртки-пуховика з неосяжним каптуром і товстим коміром. – Я Ксенія.

– Дуже приємно, двері он там, на східцях слизько.

Відвідувачка округлила очі й відкрила рот, ніби збираючись щось сказати, але натомість раптом почала розстібати куртку. Виходило погано – через поспіх блискавка зажувала нитку світло-рожевого шарфа і не рухалася ні туди, ні сюди.

– Порвете. – Шарашка часто дивувався, чому безжальний природний добір дав світу стільки безглуздих людей. – Дівчино, якщо у вас не справа життя та смерті, йдіть додому: до мами, тата і тазика олів'є.

– Мене звуть Ксенія, я прийшла замість Люсі і готова виконувати обов'язки секретарки! – на одному подиху випалила гостя і відірвала язичок блискавки. – Ой…

– Обов'язки Люсі? – перепитав Шарашка, відчуваючи легке бажання включити новини та перевірити, чи не втекла з найближчої психіатричної лікарні пацієнтка. – Лариси Михайлівни Розіної? А хто вам сказав, що вона тут працювала секретаркою?

– Люся сказала. Вона моя сусідка по квартирі і вже про все домовилася, – пролунало з впевненістю.

– Домовилася? З ким?

– З начальником, звісно.

– А начальник цей…

– Перевіряєте мене? Чесне слово, я не обманюю. Ваш начальник – англієць з індійським корінням. Сер Шароєлінард Ашелай Карт.

– Ось як… Англієць, ух ти ж… Ну так, Шаєнна – це ж далеке закордоння. Я відійду на мить, Ксеню, уточню інформацію.

– Для вас я Ксенія!

Посміхаючись, Шарашка повернувся до кабінету і набрав номер незнайомої з мораллю прибиральниці Люсі, що сунула носа в конфіденційні справи клієнтів і вилетіла з Агентства з тріском минулого тижня.

Гудки, гудки…

Скинутий виклик та абонент не в мережі.

– Чорт… Як відчував, що ця мстива дрібнота ще нагадає про себе.

Двері надривно заскрипіли, бо Ксенії захотілося відчиняти їх повільно, по сантиметру, ніби знехотя і зніяковіло.

– Вибачте, я не мала кричати. Люся попереджала, що у вас неформальне спілкування.

– А вона не попереджала, що сьогодні переддень Нового року, тож індійський англієць сер Шароєлінард Ашелай Карт проведе його в нічному клубі не з вами?

– Так, я в курсі, що старий любить гульнути, – сказала Ксенія як про щось очевидне. – Але ж сьогодні він пообіцяв тринадцяту зарплату і премію. Люся доручила мені забрати її гроші в рахунок боргу за квартплату, ось довіреність. – Вона безуспішно зашаруділа в кишенях пуховика. – Секундочку…

Шарашка зиркнув на дзеркало. Старий?! Та він у розквіті сил, хоча для вчорашніх школярок на кшталт Люсі «за тридцять» – це вже вирок. І нічого індійського у ньому немає. Подумаєш, смаглявий, темноволосий і білозубий, за що партнери часто дражнять героєм-коханцем із латиноамериканських мильних опер. Люди, між іншим, не під копірку створені. Світ тримається на різноманітті!

– А сумочка ваша де, Ксеніє? – Цей момент впадав у очі відразу.

– Вирвали біля під’їзду. – Ксеня невесело посміхнулася. – Таке трапляється, тож я завжди тримаю документи біля себе.

– Трапляється, хм… І часто?