Розділ 4: Сюрприз під сузір’ям Едему

Ранок 8 березня в академії Едем почався не з дзвінка, а з аромату квітів, який, здавалося, просочив навіть старі кам’яні стіни. Хлопці в елегантних мундирах метушилися коридорами, ховаючи за спинами пакунки та яскраві листівки.

​Аня йшла коридором, намагаючись не видавати свого хвилювання. Вона була вдягнена у свою кращу форму, а її рожеве волосся сьогодні сяяло якось по-особливому. Бекі поруч уже щохвилини перевіряла свій телефон, хитро підморгуючи подрузі.

​— Сьогодні точно щось буде, Аню. Моя інтуїція ще ніколи мене не підводила! — Бекі сяяла від задоволення.

​Коли вони увійшли до класу, Аня одразу глянула на парту Даміана. Його ще не було, але на її власному столі вже лежало кілька невеликих коробочок від однокласників. Проте того самого, головного подарунка, вона не бачила.

​— Гляньте, хто прийшов, — почувся зневажливий голос Ханни. Вона сиділа за своєю партою, тримаючи в руках величезний букет червоних троянд. — Мабуть, деякі люди залишаться сьогодні лише з цукерками з автомата.

​Аня лише зітхнула і сіла на своє місце. Невже він забув? Невже та розмова в коридорі була лише хвилинною слабкістю?

​Але раптом двері класу відчинилися, і увійшов він. Даміан виглядав ще більш зібраним і серйозним, ніж зазвичай. Він не дивився ні на кого, ігноруючи навіть вітання своїх друзів — Еміля та Макса. У його руках не було квітів, лише невелика, витончена коробочка, загорнута в темно-синій папір кольору нічного неба.

​Ханна вирівняла спину, готуючись прийняти подарунок, але Даміан пройшов повз неї, навіть не повернувши голови. Він зупинився прямо перед Анею.

​У класі настала така тиша, що було чутно, як цокає годинник над дошкою.

​— Форджер, — почав він, і його голос злегка здригнувся, хоча він намагався бути максимально офіційним. — Це... це не те, що ти подумала. Просто традиція. Моя родина завжди дотримується етикету, а оскільки ми... ну, знайомі давно...

​Він простягнув їй коробочку. Аня повільно взяла її, відчуваючи тепло його рук. Коли вона відкрила кришечку, Бекі поруч тихо зойкнула від захоплення.

​Усередині на оксамитовій подушечці лежала витончена брошка у формі маленької зірки, інкрустована рідкісним зеленим каменем, що точнісінько повторював колір очей Ані.

​— Даміане... вона неймовірна, — прошепотіла Аня, піднімаючи на нього очі.

​— Це не просто брошка, — Даміан нарешті відважився подивитися їй в очі, і в цей момент Ханна з її трояндами просто перестала існувати. — Це символ того, що навіть у найтемнішу ніч можна знайти свій орієнтир. Зі святом, Аню.

​Хлопець швидко відвернувся, намагаючись приховати густий рум'янець, і попрямував до своєї парти. Бекі переможним поглядом зміряла розлючену Ханну і нахилилася до подруги:

​— Ну що я казала? Це не просто подарунок, Аню. Це обіцянка.

​Аня притиснула зірочку до серця. Цього року 8 березня стало для неї днем, коли вона зрозуміла: її власна історія кохання тільки-но починає писатися, і наступні сторінки будуть найяскравішими.

Але це був лише початок. Поки клас обговорював витончену брошку, двері кабінету знову відчинилися. Учні розступилися, бо до класу двоє кур'єрів у білих рукавичках занесли щось настільки величезне, що воно ледь проходило у проріз.

​Це був велетенський букет із тисячі й однієї білої кущової троянди. Білосніжні бутони, ще вкриті дрібними краплями ранкової роси, створювали справжню хмару ніжності посеред кабінету. Аромат був настільки сильним і приємним, що здавалося, ніби весь клас перенісся до королівського саду.

​Ханна, яка щойно пишалася своїми червоними трояндами, зблідла. Її букет тепер виглядав крихітним і нікчемним порівняно з цим морем білих квітів.

​— Це... це теж мені? — ледь чутно запитала Аня, підводячись із-за парти. Її очі сяяли так само яскраво, як і брошка на грудях.

​Даміан, який вже сидів за своєю партою, намагався зберігати незворушний вираз обличчя, хоча кінчики його вух стали яскраво-червоними.

​— Тисяча одна троянда, — тихо промовив він, не дивлячись на неї. — Одна — це ти, Аню. А тисяча — це... ну, це просто щоб ти не забувала, що в цій школі ти варта найкращого. Кущові троянди набагато витриваліші за звичайні, вони як ти — ніжні на вигляд, але мають сильний характер.

​Бекі просто застигла на місці, прикривши рот долонею.

— Тисяча одна... — прошепотіла вона. — Аню, він щойно завалив весь твій світ білим снігом із пелюсток!

​Аня підійшла до букета. Вона торкнулася пелюсток, відчуваючи їхню прохолоду. У цей момент вона зрозуміла, що цей жест — не просто розкіш. Це була відповідь Даміана на всі її сумніви, на всі підступи Ханни та на кожне слово, яке вони не наважувалися сказати вголос протягом багатьох років.

​Даміан нарешті підняв погляд. Його очі зустрілися з її очима поверх білого моря квітів. Більше не було потреби ховатися чи грати ролі.

​— Дякую, Даміане, — щиро сказала вона, і в її усмішці була вся теплота цієї весни. — Це найкращий подарунок, про який я могла мріяти.

​Увесь клас почав аплодувати, і навіть друзі Даміана не втрималися від схвальних вигуків. Ханна мовчки схопила свою сумку і вибігла з класу — її план затьмарити Аню провалився з тріском.

​Свято 8 березня в Едемі тільки починалося, але для Ані та Даміана воно вже стало незабутнім.

Аня відчувала, як її серце переповнює вдячність, яка була сильнішою за будь-який страх чи сором’язливість. Вона не просто дивилася на квіти — вона дивилася на Даміана, який все ще намагався здаватися байдужим, хоча його пальці помітно тремтіли на краю парти.

​Під поглядами всього класу Аня рішуче підійшла до нього. Даміан підняв голову, збираючись сказати якусь чергову шпильку, щоб приховати хвилювання, але не встиг.

​Аня нахилилася і ніжно поцілувала його в щоку.

​У кабінеті запала мертва тиша. Еміль і Макс розкрили роти від подиву, а Бекі ледь не впустила телефон, на який намагалася зняти цей історичний момент. Даміан застиг, наче статуя, а його обличчя за секунду стало червонішим за троянди Ханни.