Розділ 1: Погляд, що зупиняє час

Весняне сонце заливало подвір’я академії Едем теплим золотавим світлом. Час перерви завжди був найгаласливішим: учні в елегантних темних мундирах обговорювали майбутні іспити, нові чутки та плани на вихідні. Але для Ані Форджер цей день здавався якимось особливим.

​Вона сиділа на дерев’яній лавці під розлогим деревом. Поруч, як і десять років тому, була Бекі Блекбелл — її найближча подруга, яка за цей час перетворилася на справжню стильну леді.

​— Аню, ну досить будувати з себе невинне ягнятко! — Бекі емоційно сплеснула руками й міцно обійняла подругу за плечі, заглядаючи їй в очі. — Це вже навіть не смішно. Тобі треба бути сліпою, щоб не бачити очевидного: ти йому подобаєшся! І, як на мене, це триває ще з першого класу, просто зараз це стало неможливо ігнорувати.

​Аня ніяково відвела погляд, відчуваючи, як зрадливий рум'янець заливає її щоки. Вона поправила свої знайомі прикраси на волоссі, які тепер виглядали ще витонченіше.

— Бекі, припини... Ти кажеш це вже стільки років, — тихо відповіла вона, намагаючись надати голосу впевненості. — Ми просто однокласники. Ну, можливо, трохи друзі... останнім часом. Але він ні разу, жодного разу не сказав нічого такого, що підтвердило б твої фантазії.

​Бекі хитро посміхнулася, її очі засяяли азартом.

— Бо він — Даміан Десмонд! Він швидше вивчить напам'ять увесь підручник з історії, ніж визнає, що закоханий. Він страшенно сором’язливий і гордий одночасно. Але подивися на факти: він ніколи не підходить ні до кого так близько, як до тебе. Він шукає привід бути поруч. Повір мені, я на цьому розуміюся!

​Аня зітхнула, згадуючи їхні дивні стосунки, сповнені суперечок і раптового мовчання.

— Ти справді так думаєш? — невпевнено запитала вона. — І... що мені тоді робити?

​— Для початку — просто розплющити очі! — Бекі кивнула вбік, де біля величних колон академії стояла група хлопців. — Ти бачила, як він щойно на тебе дивився? Поки ти розмовляла з іншими, він буквально не міг відірвати погляду. Це був погляд людини, яка побачила щось неймовірно прекрасне.

​Аня розгублено кліпнула очима, відчуваючи дивне тріпотіння в грудях.

— Га? Справді? Як саме?

​— Так, ніби ти — єдине, що має значення в цьому дворі, — прошепотіла Бекі.

​Аня замовкла, мимоволі повертаючи голову в бік Даміана.

— Не знаю, Бекі... — її голос став зовсім тихим. — Я лише знаю, що коли він так на мене дивиться — серйозно, глибоко, ніби намагається прочитати мої думки... мене це просто паралізує. Я забуваю, як дихати.

​Тим часом Даміан Десмонд, високий і статний юнак, стояв, прихилившись до кам'яної стіни. У руках він тримав книгу, але рядки розпливалися перед очима. Його друзі щось жваво розповідали йому, але він їх не чув. Увесь його світ зараз звузився до однієї рожевоволосої дівчини на лавці.

​"Як вона може бути настільки милою?" — промайнула коротка, але відчайдушна думка в його голові. Він задивився на її посмішку, на те, як сонячні зайчики грають у її волоссі.

​Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Один із товаришів підморгнув йому, помітивши, куди дивиться "другий син". Даміан миттєво здригнувся. Його обличчя спалахнуло яскраво-червоним кольором, він різко відвернувся і зціпив зуби, сильніше стиснувши обкладинку книги. Йому було до смерті соромно, що його "секрет" знову ледь не викрили.

​Він не знав, що цей весняний день — лише початок великих змін, і що дуже скоро його впевненість буде піддана серйозному випробуванню.

Даміан намагався вдати, що захоплений читанням складної лекції з економіки, але кожне слово здавалося чужим. Він відчував, як серце калатає об ребра, наче загнаний птах.

​— Гей, Десмонде, ти взагалі нас чуєш? — Еміль штовхнув його ліктем, хитро всміхаючись. — Ми кажемо, що сьогодні після занять збираємося на корті. Ти з нами чи знову будеш «навчатися», дивлячись у бік дівочих лавок?

​— Замовкни, — відрізав Даміан, хоча його голос зрадницько здригнувся. — Я просто... задумався про проект.

​Він знову ризикнув підняти очі. У цей самий момент Аня, ніби відчувши його сум'яття, теж повернула голову. Їхні погляди зустрілися в повітрі, немов електричний розряд. На мить увесь шум шкільного подвір’я — крики молодшокласників, шелест листя, сміх Бекі — просто зник. Залишилися тільки її великі зелені очі, в яких читалися розгубленість і цікавість, і його золотаво-карі, сповнені прихованого обожнювання.

​Аня затамувала подих. Вона звикла бачити Даміана гордим і зарозумілим, але зараз, на відстані кількох метрів, вона побачила іншого хлопця — того, хто боявся бути відкинутим так само сильно, як і вона.

​— Дивись, він навіть не відвернувся! — прошепотіла Бекі прямо їй у вухо, руйнуючи магію моменту. — Бачиш, Аню? Це не просто дружба.

​Даміан перший розірвав контакт. Він різко закрив книгу з гучним хлопанням і, не сказавши жодного слова друзям, швидким кроком попрямував до входу в корпус. Його вуха палали червоним, а в голові пульсувала лише одна думка: «Вона помітила. Вона точно все помітила. Чому я такий ідіот?»

​Аня залишилася сидіти на лавці, притиснувши долоні до щік. Вони були гарячими.

​— Він... він справді дивився на мене якось інакше, — ледь чутно промовила вона, більше для себе, ніж для подруги.

​— Ну нарешті! — Бекі переможно підняла вгору вказальний палець. — Весна прийшла не тільки на вулицю, а й у твою голову, Форджер. Ходімо, скоро почнеться література. І щось мені підказує, що сьогодні цей урок буде дуже цікавим.

​Різкий звук шкільного дзвоника розрізав повітря, закликаючи учнів до класів. Аня підвелася, поправляючи спідницю, і востаннє глянула туди, де щойно стояв Даміан. Порожнеча на тому місці здавалася їй дивною, але десь глибоко всередині оселилося нове, невідоме раніше передчуття.

​Вона ще не знала, що в класі на неї чекає сюрприз, який змусить її серце стиснутися зовсім не від радості.