Історія 15 (д)

Він герой. Великий Ілларіон. Переможець Темного Властиліну, головний радник королівського двору і просто дуже відома людина. Помирав.

Помирав від старості. Помирав з думкою про свого старого друга. Останній раз вони бачилися під час великої битви. Там від дуже допоміг йому з перемогою, а потім просто щез і більше не повертався. Щез з цією його вічною посмішкою на обличчі.

Іноді, вже зрілий чоловік думав, чи не вигадав він сам собі нового друга? А потім згадував, що друзів у нього й так багато й вигадувати ще одного було не треба. Та й спогади були занадто реальними, хоч й з часом стиралися з пам’яті.

Але книги... Ці чудові чарівні історії, що були написані по його ідеях, по ідеях хлопця імені якого Ілларіон навіть не знав. Той завжди на всі питання про свою особистість лише сміявся й переводив тему. Або просто мовчав.

Зараз йому його вкрай не вистачало. Навіть якби він мовчав... Лише б був поруч. Помирати страшно.

Так, поруч були майже всі його друзі. Всі хто дожив до цього віку. Але його не було. І це було прикро. Перед своєю смертю хотілося б побачити хлопця ще хоч раз.

Чоловік, хоча вже правильніше буде сказати старик, перевів погляд на полиці біля свого ліжка.

Дванадцять книжок в темних оксамитових обкладинках стояли на полиці. Всі книги написані його рукою на основі чарівних історій надруковані не одним виданням розлетілися по всьому світу перекладені безліччю мов й знайшли тисячі фанатів та послідовників.

Ілларіон був щасливим.

Хай його запам’ятають не як героя, що як не крути прославився вбивством, а як письменника, що створював нові світи у своїй уяві.

А після смерті він відправиться в Едем. Щоб нарешті зустріти свого ліпшого друга.