Едем 4

Десь далеко сміявся Автор. Дівчинка-Янгол вичитувала своєму напарнику.

- Ну як так можна було! Що ти ще придумав? Мало того що зв’язався з цим Героєм й пропадаєш в нього день на тиждень, так ще й вирішив його письменником зробити? Ми звісно тобі нічого не казали, але це вже занадто. Це ж скільки роботи ти на нас звалив! І йому тепер точно не можна помирати. Все, все перекрутив!

- Не можна помирати? - трохи засмутився чорноволосий, - А я так сподівався, - протягнув той.

- Ну ось, а тепер не можна.

- І взагалі-то ти за Лиходія в цій історії відповідав. То чого ж до героя поліз?

- Та він просто,- замислився той у відповідь, почухав лоба й розвів руками, - не знаю. Захотілося.

Й показавши язика, перекрутився на місці й кудись щез.

- Господи й за що мені це, - простогнала дівчинка чиїм улюбленим заняттям був сон, але з такими компаньйонами відпочинок тільки сниться.

- Не хвилюйся так, - обережно поклав руку їй на плече хлопець, - з цим вже нічого не поробиш. Разом розберемося.

Дівчина притислася чолом до плеча хлопця. Звідки ж він міг знати, що й сам являється причиною її переживань. Треба ж було їй закохатися в нього. Найжахливіше те, що кохатиме вона його завжди. Такі вже янголи по своїй природі,

А він... А він чуйний спокійний й зовсім не милий.

Треба ж було.

Автор лиш посміхався. Скоро у всіх все буде добре. Він за цим точно прослідкує.