Історія 10 (г)

Життя мінливе. Ось ти ненавидиш когось, а ось вже кохаєш. Та таке...

Смішно.

Герой закохався з першого погляду. У свого найвірнішого друга. У тиху посмішку, різкі, жваві рухи й дзвінкий, як джерело навесні, голос.

Друга, що всюди супроводжує свого Героя. І в горі й в біді, й в перемозі. Закохався у друга.Та чи справжнього друга? Чи може бути другом той, хто є ворогом?

- Я вислідив переміщення Лиходія, він планує напасти на це місто вже завтра, потрібно їхати звідси, як можна скоріше. Можливо тоді ми встигнемо.

- Негоже говориш для вірного напарника Героя. Якщо Лиходій нападе, то я повинен захистити це місто. Врятувати цих людей - це і є моє головне завдання.

- Ти як завжди. Хоч іноді треба думати про себе, а не про інших. Всі життя не врятуєш. Люди помирають, така вже їх доля. Якби боги цього не хотіли, то всі б давно безсмертними стали, - сплеснув руками хлопець.

- Якби боги хотіли, щоб всі померли, то я б не народився.

- А не забагато гонору на тебе одного? - скривив губи як робив це зазвичай в такі моменти, хлопець.

- Я Герой, - розвів руками у відповідь.

Хлопець навпроти Героя хмуриться й ледь помітно качає головою. А Герой просто дивиться й посміхається краєчками губ. Любується рудими кучерями, синіми очима. Ластовинням на носі та ланітах. Тим як він хмуриться, рухається, з захватом дивиться на кожен рух і думає:“ Як же мені сказати, що я знаю що ти і є Лиходій? Коли ж ти зізнаєшся мені? Після нашого весілля?”

Що воно буде Герой зовсім не сумнівається. На те він і Герой, щоб досягати того що він хоче. Навіть якщо це серце Лиходія.