Історія 9 (в)

На Едемі сьогодні поповнення. Герой і Лиходій померли водночас в своїй останній битві.

- Привіт, - сказали вони одночасно сідаючи на яскраво-червону хмарину.

- Радий бачити тебе тут, - сказав Лиходій поклавши руку на плече Герою.

Той здригнувся по давно в’ївшійся звичці, але руку залишив.

Тут вони одне одному вже не вороги. Не друзі, ні. Але вже й не вороги. Тут вони просто люди які вже досягли своєї мети. Досягли Едему.

- То тепер ми будемо жити тут? - він обвів поглядом покритий хмарами простір, вдалині виднілися високоповерхівки, а з іншого боку маленькі будиночки втопаючи в зелені.

- Де завгодно, перед нами весь світ, абсолютно все, що ми тільки можемо уявити.

- Чи варто це було того? - зітхнув Герой згадуючи останній рік свого життя, згадуючи всіх дітей що померли, а могли б залишитись живими. І все заради однієї мети, заради Едему.

- Можливо, без цього все було б тільки гірше. Я все одно став би Лиходієм, але тебе могло б і не бути. Хто б тоді мене зупинив?

Хлопець замислився, згадуючи всю ту злобу й ненависть що час від часу бачив у очах свого ворога-партнера й погодився:

- Можливо це й справді на краще.

Вони замовкли. Чи варто їм хоч щось ще казати? Ніби-то й так все очевидно. Їм саме час розійтись по своїм шляхам. У цьому новому світі.

- То... Ти не проти жити разом?

- Жити разом? - він не очікував такої пропозиції від Лиходія, від людини з якою він боровся довгий час, зламав всі його плани, а в результаті вбив.

- Ну, я не знаю нікого окрім тебе тут. І був би не проти познайомитися ближче,- грайливо підморгнув йому Лиходій.

- Ти як завжди, у своєму стилі,- розсміявся Герой.

Цей сміх розрядив атмосферу бурхливим річним потоком розтікаючись по хмарах.

- Мені подобається той дім в горах, а як тобі?

- Ідеальний варіант, щоб знайти трохи спокою у цьому бентежному світі. Відпочинемо трохи від людей.