Історія 4 (б)

Ця історія починалася так, як і була повинна.

Такою її придумав Автор. Історія в якій Головний Герой повинен померти від рук Лиходія. Чи не чудова ця історія? Чи не неочікуваний кінець це буде? Що може бути краще ніж фінал історії, що розбиває твоє серце на шматочки?

Головні герої кохали, страждали, згадували своє безутішне дитинство. У Злодія воно було вкрай погане, у Героя... У Героя дитинства не було.

Всього одне передбачення у храмі й підходящого хлопчика забирають з рук матері коли йому ще й року не виповнилося. І тренують. Від рання до пізньої ночі. Єдина похвала - статус Героя. Який завжди повинен рятувати світ.

А чого хоче він сам? Та якби він сам знав. Він би й світ заради цієї мети перевернув. Але Герою власні мрії не потрібні, у нього є державні.

Він підняв свої чисті блакитні очі догори. Золотаве волосся, все у крові, лізло в очі, бруднило лоба. Все тіло боліло, поворухнутися змоги не було.

От і це історія підійшла до свого логічного фіналу.

Головний Герой на колінах, Лиходій промовляє свої останні слова.

- Достатньо ти проблем мені приніс, Герой. Скільки планів ти мені зірвав, - Лиходій. Сам ще доволі молодий чоловік з кучерявим темним волоссям відкинув голову назад і гучно засміявся. Ніби згадуючи всі ті проблеми що приніс йому Герой, - Але тепер, тепер, час грати в ігри закінчився. Твій час настав, герой - презирливо виплюнув чоловік, - Ти й так прожив набагато більше ніж мав. То, твоє останнє слово?

- Мені шістнадцять.

Ці слова прозвучали громом посеред ясного неба.

Лиходій завмер. Він чекав на погрози, благання, сльози чи просто горде мовчання. Але не на це..

- Дійсно, шістнадцять?.. - ледь чутно перепитав злодій нахиливши голову до плеча.

Відповіддю йому стала лише сумна посмішка.

Тепер Лиходій вперше вирішив роздивитися свого Героя. Світле волосся кучері якого зібрані у низький куценький хвіст, блакитні очі й зовсім, ще зовсім юне лице. З таким лицем треба гуляти з друзями ввечері після навчання, ледь помітно червоніти зустрічаючись поглядом зі своїм першим коханням чи не спати до ранку полинувши у свої мрії. Занадто молодий, щоб помирати.

- І що ж мені робити?... - ледь чутно прошепотів Лиходій дивлячись на похилену голівку, - Вбити чи залишити, вбити чи залишити... - нерозбірливо шепотів він задумливо навертаючи кола навкруги Героя.

- Та просто вбий його вже, - почувся лінивий голос з боку лісу.

Лиходій різко обернувся лише для того, щоб за мить схилити голову.

- Давно вас не бачив.

- Це тому, що ти не хотів порушити наш договір, до цього моменту - посміхнувся чоловік і примруживши очі продовжив. - Просто вбий його й живи собі далі.

- Жити далі?.. Після цього?... Він же дитина!.. Він занадто молодий, щоб помирати. Сильний, але ж дитина. Йому відведено ще багато часу, - запевняв Лиходій.

А сам вже все розумів.

- Він сам обрав цей шлях. Шлях до Едему. Ступивши на нього зійти вже неможливо. Тож просто вбий його - припечатав чоловік.

І Лиходій зробив те що від нього хотіли. Поправив свої темні кучері, зітхнув. Підняв меч високо над головою й завершив безцільне життя Героя. Кров залила все навколо. Чисті блакитні очі закрилися навік. Він відправився в Едем.

А Лиходій більше про хлопчину й не згадував. Для Героя він був головним ворогом, Для Лиходія хлопець був просто ще одною перешкодою на шляху до мети.

Чоловік, задоволено посміхнувся.

Ще одна історія завершена. Ще одну історію вдалося врятувати від загибелі.