Едем
Історія 3 (а)
- Вибач Седріку, вибач мій Повелителю, Пробач мене, пробач, я не міг інакше - двадцятирічний хлопець тримав закривавлене тіло свого коханого. Голос його зривався з плачу на підвивання й назад, схлипи скрадали звук, мовлення майже не зрозуміле, але все й так видно по очах. Світле волосся вкрите кров’ю й попелом, вже зовсім не видавалося таким світлим й чистим.
Його блакитні очі видавалися озерами повними болю. Заплямовані зрадою очі Героя.
- Я не знав що мені доведеться вбити тебе. Я не знав! - майже кричав від болю хлопець.
Чоловік, помираючи, всміхався.
- Я завжди знав що перемогти мене зможеш лише ти. Лише до тебе я можу повернутися спиною. Навіть якщо ти вштрикнув ніж мені в спину... - чоловік хрипко втягнув повітря й тихо продовжив, - я все одно тебе кохаю... Мій маленький, коханий, Герой... - прошепотів він.
Хлопець ридав. Вперше за дуже довгий час. Здавалося з нього витягнули весь внутрішній стрижень. Залишили пусте, болюче, зовсім не потрібне йому більше тіло.
Седрік тяжким рухом поклав власну, пофарбовану червоним, долоню на щоку Герою.
- Зустрінемось в Едемі. Мій маленький Герой.
- Зустрінемось в Едемі,- тихо прошепотів хлопець.
Він вбив Лиходія. Він вбив свого коханого. Досяг мети.
Але навіщо все це?
#3254 в Фентезі
Відредаговано: 25.08.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
