Історія 1 (а)

У таверні було людно. Та куди б ще подітися тим людям у вечір п’ятниці в цьому богом забутому селі? Тільки у таверну.

Там був і він. Маленький ще хлопчик з золотим вихрастим чубчиком та чистими, як озера влітку очима.
Він бігав між людьми як дзиґа, а потім сів собі у куточку, трохи відпочити.

Серед галасу та шуму всіх інших людей, він виділявся як яскрава сонячна пляма, на стіни шахти. Не на своєму місці. І це враження не псували ні брудний старий одяг, ні пляма золи на його щоці.

Двері таверни відчинилися з ледь помітним скрипом й хлопчик миттєво на нього відреагував підскочивши з місця - новий гість, а з ним й нова робота. Та чоловік лише махнув рукою - сиди, відпочивай, та й пішов собі до бару. Взяв собі елю та з келихом у руках пішов в той самий куток. До хлопчика.

- Сиди собі спокійно, - сказав чоловік, коли побачив як хлопчик знову намагається вскочити з місця.
Вони сиділи в тиші. Хлопчик і чоловік. Хлопчик ледь помітно кидав короткі погляди на нового гостя. Чоловік від хлопчика погляду не відривав.

- Хочеш піти звідси? - спокійно запитав чоловік хриплим голосом.

- Хочу, - тихо відповів хлопець, - але куди? Мені нікуди піти.

- Туди де тебе будуть чекати неймовірні пригоди й вірні друзі. А ще тобі ніколи не доведеться повернутися сюди, - тихо казав він малюючи перед очима хлопчика прекрасну картину.

Хлопчик потер зап’ястки з ледь помітними слідами від кайданів.

- В мене тут батьки, я їх не полишу.

- Тебе чекатиме щось більше за батьків. Едем. Місце в якому можливо все, але до цього в тебе буде ще довге життя.

- Мама говорила мені про таких як ви. Ви демон, так? - вскинувся хлопчик.

Чоловік засміявся відхиливши голову назад, але сміх був таким тихим, що ніяк не зачепив уваги інших гостей.

- Ні, милий, я не демон. Твоїй душі я хочу подарувати рай. А не зжерти її. Я пропоную тобі стати моїм Героєм. Тим, хто буде жити яскраве життя, боротися зі злом, та врятує світ.

- Врятує світ? Але від чого його рятувати?

- Не хвилюйся, цим я вже зайнявся. То як, згоден?

- А що мені потрібно буде робити?

- Просто живи. Згоден?

Хлопчик трохи подумав. Може він би й відмовився він пропозиції цього дивного чоловіка, але навіщо? Тож він сміливо протягнув свою маленьку долоньку.

- Згоден.

Вони потисли руки і чоловік зник ніби його й не було.

На наступний день селище згоріло до тла. Хлопчику не залишалося нічого окрім як піти. Шляху назад вже не було.

Він так ніколи й не зміг згадати обличчя того чоловіка, лише його слова навіки закарбувалися у пам’яті. Й провина десь у глибині душі. Це все - лише його вина. Його вибір.