Духовна казка

В дитинство поверни нас, Боже,
Від себе нас не відпускай.
В житті це дуже допоможе,
Адже дитинство – то є рай!

Ти сотворив, Господь, природу
І луки квітами укрив.
Подарував як нагороду
Небесну зірку з своїх крил.

Зорю назвали Едельвейсом,
То була квітка із квіток!
Її походження небесне –
Води цілющої ковток.

Усі почули глас небесний,
Його тут кожен зрозумів:
- Це син мій, зветься Едельвейсом,
Йому з’явитись я велів.

Слабенький паросток зміцнів
З турботою садівника.
Його сам Бог туди привів,
Щоб турбувався про синка.

Чарівне водяне Хрещення
Із лійки садівник здійснив,
Звеличив Едельвейса ймення,
Бо вірно Богові служив.

Служіння Богу – чиста святість,
Хрещення Едельвейсу честь.
Для нас то є найбільша радість,
Хай порадіє й світ увесь!

Ніби метеличок з небес
До нього Дух Святий спустився,
Переродився Едельвейс,
Бо Святим Духом охрестився.

В нім і нектар є, і пилок,
Він присланий нам для спасіння.
Святого Духа він синок
І бджіл скликає для служіння.

Дванадцять бджілок він призвав
Квіткам служіння щоб несли.
Напутнє слово їм давав,
Щоб від загибелі спасли.

- Квітки пилком ви запиляйте,
Працюйте, не шкодуйте сил,
Моїм нектаром напувайте,
Бо в квітки не буває крил.

Злим шкідникам не дозволяйте
Торкатись ніжних пелюстків.
До будяків не прилітайте –
Нектар гіркий у будяків.

Раптово вітер тут здійнявся,
Грім загримів і темно стало.
Бджолиний рій перелякався,
Від страху бджоли закричали:

- Рятуй, рятуй нас, Едельвейс!
- Та не ридайте, бо я – з вами!
І від дощу, що лив з небес
Він захистив всіх пелюстками.

Едельвейс в думках молився,
Вітер ще подув і стих.
Сильний ливень припинився,
Гуркіт грому також зник.

- За нас молився Едельвейс! –
Усім бджілки оголосили, -
Вся сила в нього від небес,
Вони послали йому силу!

Почувши похвалу в ту мить,
Зібрався з духом Едельвейс:
- Як в послуху життя прожить,
Чимало стрінете чудес.

Тут Світлячок у шибку б’ється:
- Ти мені донечку зціли,
Лежить – не плаче, не сміється,
Ми все робили, що могли.

- Не плач, сердешний, не тужи,
Бери пелюсточку мою,
Живильну силу збережи
І зцілиш ти свою малу.

Вдалося донечку зцілити –
Пелюсточка допомогла.
Її лиш варто притулити –
Дитина встала і пішла.

Тут Едельвейс засумував:
- Конвалія звалилась з ніг.
Лежить холодна поміж трав,
Блага, щоб я їй допоміг.

Пилок, нектар мій понесіть!
Хай тільки на язик візьме…
Мою подругу воскресіть,
Її хвороба враз мине.


І справді той пилок згодився,
Конвалія вмить ожила,
Нектаром теж вона зміцнилась,
Здорова стала і жива!

А польовий будяк не спить,
І час даремно він не гає.
До кропиви і пирію біжить,
Щось там недобре замишляє.

Придумали до ос звернутись,
Щоб трутня підкупить скоріш.
У нього дикий мед здобути –
Отрути не знайти миліш.

Та Едельвейс все знав зарані
І довго небесам молився:
- Хай обійде мене страждання! –
До Бога низько він вклонився.

Моливсь, надіявся, благав,
Та відповіді не діждався.
Покликав друзів серед трав,
До них за поміччю звертався.

- Якщо є підлий зрадник тут
І диким медом спокуситься,
Суда мені не обминуть,
І зла пекельного напиться.

- Так де тут зрадник, підкажи!
Ти точно знаєш, чи гадаєш?
Ти дружбу нашу бережи,
Негідника тут не пізнаєш!

Бджілки товариша обсіли,
Тривожно загули гуртом.
А він пилок дмухнув щосили
Й нектар підсунув за столом.

- Я зараз лапки вам обмию,
Нектаром щедро напою.
Вечерю на столі накрию,
Ви щедрість знаєте мою.

- Даю свої вам настанови:
Зціляйте квіти, їм служіть! –
І вмить насупив грізно брови, -
Я прошу – зрадника знайдіть!

Тут дикий рій десь показався,
І здобич чують вороги,
Напевно, трутень їм продався
Загроза й зрада навкруги…

Один із друзів пропонує:
- Тебе я буду захищать!
Орда ворожа не почує,
Ми спробуєм тебе сховать!

- Коли ти, друже, рот закриєш?
Як ти набрид – і не сказать!
Так солодко брехати вмієш,
Що краще б і тебе не знать!

- Хай воля Господа звершиться!
Їй віддаю життя своє, -
Не встиг на друзів подивиться,
Як рать ворожа вже снує.

З усіх усюд поналітали,
Щоб Едельвейса розіп’ять,
Пелюстки з нього позривали,
Хотіли тіло розтерзать.

Пилок цілющий відібрали,
Нектар чорнилом залили.
Що сотворить – самі не знали,
Бо дуже злими всі були.

В печеру Трутень залетів,
Чогось він сорому набрався.
Мабуть, покаятись хотів.
Віддать свій підкуп намагався.

Хоч дикий мед і повернув,
Та суд в усьому розібрався.
Таке над ним Господь утнув,
Що в павутину він попався.

І як в пророцтві тім ведеться,
Що коник тричі засюрчить,
То зрадник друга відречеться -
Урок цей друзів всіх навчить.

З ганьбою відлетів дружок…
А кропива і будяки глумились,
Не стався з ними прикрий шок,
До смерті мучить не стомились.

А потім гримнув грім з небес,
Пророцтва грізний час настав.
Воскрес із мертвих Едельвейс
І перед друзями постав.

Вас як братів своїх люблю, -
Так Едельвейс тут попрощався. –
Метеликів вам надішлю! –
І в небо до Отця подався.