Лім і смерть

Лім і смерть

Сьогодні великий день. Відкриття Великих Поєдинків. Все місто стало на вуха ще відучора. А сьогодні нарешті розпочнеться те, чого мешканці і гості Ксерону так довго чекали. Справжня битва Химерниць. Інколи зі смертельним кінцем для однієї з них. Якщо далеко зайде. І від цього натовп тільки ще більше шаленів. Звісно. На їх очах убивали Відьму. Уявіть, що існує якась людина, яку ви ненавидите всією своєю душею. Всім серцем. А якщо ця людина ще й Відьма, то це тільки посилює ненависть до неї. Разом із сім’єю, ну, будемо вважати, що ви не зовсім і бідні щури, ви приходите у амфітеатр на Великі Поєдинки. В них приймає участь і та ненависна вам Відьма. То як же ви будете радіти, обійматися з діточками і кричати від захвату, коли Відьмі проб’ють серце. Або відріжуть голову. І ви не замовкнете разом із навіженим натовпом, доки остання краплина крові не виллється з тіла мертвої Відьми. Доки її голову з навічно здивованим поглядом не приберуть з арени двома ударами ноги. Доки не витягнуть тіло за ноги, яке буде залишати по собі кривавий слід. І тільки тоді ви зможете заспокоїтися. Прийти додому і випита вина за те, що на одну Відьму в світі сьогодні стало менше. Тому вже завтра світ, у якому ми жевемо, зміниться на краще. Адже в ньому стало на одну потвору менше. І засинатимете ви з мрією тільки про те, щоб завтра загинула іще одна з нас.

Я вже давно не спала. Просто лежала у ліжку. Дивилася на стелю. Чи у стелю. Як там правильно? Вставати щось зовсім не хотілося. Внизу мене не чекала Лінні зі своєю посмішкою, порцією салатику та короткою веселою розмовою. Вірніше, Селін. Так її звати насправді.

Чомусь не було настрою. Чомусь я не раділа з того, що сьогодні вдень відбудеться поєдинок-відкриття Великих Поєдинків. Хоч це завжди вважалось визначною подією. В поєдинку зійдуться одні з найкращих Химерниць. Так було завжди. Я спробувала видавити посмішку із себе. Не вийшло. Трохи радості б мені. І це не вийшло домішати до свого виразу обличчя. Може, я погано старалася? Та лице моє було схоже на цеглину. Болотяну, покинуту проїжджаючими на возі людьми з невдоволеним криком: “А щоб їй! Хай вже лежить, не діставай її. Хай буде Амайанті!”. Жодної емоції я в собі не відчувала. Напевно, тільки скривилася б, якщо мене водою полив би кістяний драйтл, або хто інший. Я зітхнула. Спробувала ще подумати про Великі Поєдинки, які завжди збуджували мою уяву. Бій. Поєдинок. Сьогодні одні з найкращих і найсильніших Відьом будуть відкривати початок змагань. Хто саме? Це трималося в таємниці. Завжди так. Перший поєдинок — то вражаючий, захоплюючий і таємничий бій. Ніхто не знав, які саме Химерниці вийдуть на арену. Це вже потім на всіх вулицях Ксерону буде висіти розклад поєдинків. Прямо під тими різнокольоровими стрічками десь на мотузці. Або прибитий до стовба. І діточки будуть питати у своїх батьків, що ж там написано, коли буде битися їхня фаворитка і хто саме буде проводити бій в неділю у вечері. І потім уже кожен вибере собі свого фаворита. Майже всі так роблять. І ставлять гроші на ці бої. Я знаю, що навіть мій вітчим із мамою відкладали яку не яку копійку в надії трохи розбагатіти. Вітчим казав, що в нього є друзі, що розуміються на Відьмах. Розуміються. На Відьмах. Я коли це перший раз почула, ледь не розсміялася йому в обличчя. Телепень. Вони б могли знайти краще застосування тим грошам, аніж викидувати їх на вітер.

Ні. Стан мій не покращився. Настрій не підвищився. Посмішку так і не змогла собі зробити.

- Ти сумуєш? - дверці шафи відчинилися.

Чорна тінь, що ховала навіть свої темні корінці за ще темнішою темрявою, почала наповнювати собою кімнату. Я ледь не зітхнула. І ще хотіла перевернутися на інший бік, щоб його не бачити. Та це б означало одне — що він правий. Тому я просто… продовжила лежати.

- Ти переживаєш? - знову цей набридливий голос.

- Тобі що, є діло до того, що відчуває Відьма? - я не забарвила свій голос жодною з доступних мені емоцій.

Тінь враз зникла, сховавшись в чорних корінцях за спиною білого-білого скелету.

- Ти спустошена. - розтягував слова скелет, наче він зробив якесь дуже важливе відкриття. - Химерниці так уміють?

Очі у нього зробилися здоровенні. Щелепа трохи відкрилася. Голова схилилася до мене ближче.

- Це через… через… - видно було, що кістяний драйтл на ходу намагається видумати якусь правдоподібну причину, чому у мене може бути поганий настрій.

- Та через все, що завгодно! - не витримала я і підняла безбарвний тон. - І через те, що Селін немає. Вона подобалась істоті. - я зітхнула. - І істоти немає. І в мене якесь завдання від Гріма. Ще й таке собі.

- А ще сьогодні починаються Великі Поєдинки, а ти, хоч і мрієш на них виступити, вже проґавила свій шанс. - підлив масла у вогонь тіньовик. - І я бачив, як блищали твої очі, коли ти збиралася до теперішнього Гріма. - кістяний драйтл трохи помовчав, погладивши кістлявими пальцями своє кістляве підборіддя. - А ще ти відчуваєш неминучі зміни. Ці Відьми змінять Ксерон. І ти це знаєш.

Тепер вже я дозволила собі зітхнути. Мала право.

- От бачиш. Скільки приводів для радості, чи не так? - я видавила із себе суху посмішку.

- Хм. - скелет склав кістки на грудях. - Читач і справді сказав, що у тебе є душа?

- Ага. - я кивнула. - Ще й похвалив за те, що я сама її зліпила. - ну тут я вже трохи збрехала, адже ніхто мене хвалив. Але я сама гордилася собою.

Кістяний драйтл заклав руки за спину і почав, як мені здалося, нервово ходити взад-вперед по кімнаті. Чорні корінці, що плелися шлейфом за ним, безперервно рухалися. Схоже, що він перебував у роздумах. Хай не тільки у мене голова болить.

- А що ти мав на увазі, коли сказав “теперішній” Фоліан Грім? - я нахмурила обличчя.

- Тільки те, що й сказав. Фоліан Грім — це ж не ім’я. Це…

Я піднялася в ліжку. Скелет зупинився й повільно повернув до мене голову. Якась незручна пауза.