Селін і життя

Селін і життя

Відьми… Скільки всього у цьому слові. Відьми — це і незламна воля, і неосяжна сила, і безмежна влада. Відьми — це і нескінченне задоволення від пригнічення слабших, і насолода через безкарну злочинну діяльність, і відчуття піднесення від ноги на горлі зваленого ворога. Відьми можуть лікувати. Відьми можуть вбивати. Відьми можуть допомагати цілій армії. Відьми можуть змусити збожеволіти ціле місто від свого свавілля. Відьми можуть бути хорошими, а можуть — дуже поганими. Це в теорії. На практиці зустрічається лише другий варіант. Коли ти загарбуєш до своїх рук силу, можливості, владу і гроші, то тобі починає здаватися, що ти всесильна. Та чи це так насправді?

Чи рахуюся я з іншими, щоб не завдати їм шкоди? Чи турбують мене наслідки моїх дій? Використовувала я свою силу, щоб добитися особистих корисних цілей? Скільки людей постраждали від моїх дій? Скільки ще постраждає? Важливий баланс. Темні Відьми роблять погані вчинки. Їх не цікавить баланс. Окрім них самих, їх взагалі нічого не цікавить. До якої категорії Відьом належу я?

Думаю, відповідь очевидна.

- Фавен, давай швидше. - тихо говорила дівчина приблизно двадцяти трьох років.

Вона підганяла свого чоловіка. Обоє йшли по темній вулиці пізно вночі. Хоч кругом лежав білий-білий сніг, та ніч видалася насправді чорною. Дівчина постійно поспішала вперед, щоб двоє її дітей, яким вона суворо наказала йти мовчки, не відходили від неї далеко. А малечі так і кортіло застрибнути у сніг, покататися на слизькій вкритій кригою калюжі, чи кинути один в одного сніжком. Мати постійно на них прицикувала. Тихенько окликала їх по іменам, щоб чоловік, що йшов попереду них, не нервував.

Це щастя, що вдалося знайти людину, яка зможе вивести їх із міста. Відправити десь далеко-далеко, щоб розшукмейстери нізащо не знайшли її чоловіка. А без нього вона з двома дітьми просто пропаде. Та ще й напередодні Великих Поєдинків! Завтра його повинні заарештувати. Через тиждень винесуть вирок. Ще через тиждень повісять. Або відрубають голову. Або з ножем випустять у бій проти тигрів на відкритті Великих Поєдинків. Якщо останній варіант, то Фавен ще поживе трохи довше, доки буде чекати на святковий для всіх, окрім неї і його самого, день. Як не крути, а кінець у нього один. І той настане дуже швидко. Тому дівчина не довго думала, коли той чоловік, що йшов попереду, оголосив свою ціну. Так, дорого. І дуже! Але ціну вона платила не за те, щоб їх вивели з міста, не за те, щоб їх відправили у далеку країну. А за життя. За життя свого чоловіка, своє власне і двох дітей. Близнюки, два хлопчика з солом’яним волоссям. Два брати між собою добре ладнали, чим викликали тільки велике задоволення матері. Майже ніколи не сварилися, ділилися всім та намагалися один одному за можливості допомагати. Діти росли на радість батькам.

А гроші… то таке. У її чоловіка знатна родина. Він знайде спосіб із ними зв’язатися. В біді його не залишать.

- Не баріться, на вас не будуть довго чекати. - повернувся той добрий чоловік попереду. - Думаєте, мої знайомі не ризикують?

- Фавне, я ж кажу тобі, давай швидше! - вже голосніше обізвалася до чоловіка дівчина.

- Та йду я, йду. - чоловік додав ходи у ноги. - Ти не думала, що бачиш це місто востаннє? Тобі не хочеться запам’ятати його як найкраще? - питав чоловік, ближче підійшовши до дружини.

- Запам’ятати місто, що хоче тебе вбити? - підняла вона брови. - Ні.

Вони підходили до воріт з міста. Звичайно, в будь-який інший час вийти з Ксерону не вимагало ніяких зусиль. Та не зараз. Трохи більше двох тижнів до Великих Поєдинків. Армія підійшла ближче до міста, як і завжди у такий період. Всі виходи і входи контролюються. Всюди черги. Навіть, вночі. Вийти і зайти може бути проблемою. Особливо, якщо тебе подали в розшук. Списки людей, яких розшукують законоохоронці, вже давно у варти. Можна спробувати перелізти стіну. Та кругом караули. Дівчина вже зважувала не один раз усі варіанти перед тим, як зупинитися саме на цьому.

Ворота купців. Спрощений режим. Та велика черга. Той чоловік сказав, що він тут має знайомих. Він зможе їх провести. Він їх виведе з Ксерону. Потім повернеться у місто, а далі їх поведуть зовсім інші люди. Хоч дівчина й переживала, серце часто билося, та вона розуміла, що іншого виходу немає.

Дівчина схопила дітей за руки, бо вони почали підходити до черги з купців, що стояли вишикувані довгою стрічкою з возів.

- За мною, за мною. - махнув їм рукою той чоловік.

А вона навіть ім’я його не знала. Вся сім’я поспішала за тим рятівником, що обіцяв їм свободу. Та, коли вони підійшли ближче до воріт, він наказав зупинитися. Сам пішов до охоронців. Дві хвилинки про щось із ними поговорив. Та махнув рукою. Дівчина, міцно тримаючи своїх дітей за холодні рученята, ледь не побігла уперед, тільки й оглядаючись на свого чоловіка. Фавен не відставав, забувши навіть подивитися в останній раз на свій улюблений Ксерон.

Пройшли крізь ворота. Аж дихати стало легше. Дівчина озирнулася у різні боки. Військові. З усіх сторін. Та на них ніхто не зважав. Якщо вже пропустили через браму, то все в порядку. Дівчина посміхнулася й повернула голову до свого чоловіка. Той посміхнувся їй у відповідь. Один з хлопчиків радісно засміявся, щось для себе смішне побачивши попереду. Його брат підхопив сміх.

Тільки чоловік попереду був насторожений та уважний. Він вів їх дорогою свободи.

Приблизно кілометр. Без розмов. Дітки вже почали питати, коли вони прийдуть. Мати заспокоювала їх, поглядаючи на свого чоловіка та натякаючи йому, щоб він долучився до того, аби втихомирити дітей.

- Все. Прийшли. - раптово сказав той чоловік попереду. - Далі вас поведуть вони.

Він швидко розвернувся і пішов у зворотному напрямку. Озирнувся. Побачив, як дівчина махає йому рукою й дякує за роботу. Її чоловік теж намагався щось сказати. Дітки крутилися коло матері, швидко перебираючи ногами, щоб не замерзнути.