Частина 10. Маски знято

Я вже став на ноги, коли пролунав сміх. Маски спали з обличчя батьків нареченої, і вони тепло їй усміхалися.

— Він пройшов, ти знаєш! — сказала мати батькові. — Боже, це було важко, — вона помахала рукою як віялом, щоб остудити палаюче обличчя.

— Що? — я був у ступорі.

Що тільки-но сталося? Мене провели?! Герміона тепло мені усміхнулася і потягнула за руку назад на диван.

— Це була ідея батька, — збентежено сказала вона. — Він не повірив, що ти так відреагуєш.

— Але... — я трохи почервонів. Я ж подумав, що вони... і нагрубіянив...

— Все гаразд, Каелуме, — сказав чоловік з усмішкою. — Ми чекали чи навіть сподівалися побачити саме таку реакцію, синку.

Я втратив дар мови. Мене провели, як дитину. З іншого боку, я начебто не впав у бруд обличчям. Боже всемогутній, а всі мої висновки?

Це ж означає, що все, що було з моменту, як я зайшов у будинок — гра і шоу? Мої, такі очевидні висновки, стали порожніми. Така логічна причина втечі Герміони з дому... У такому разі — це тільки зілля?

Мене зі ступору вивів голос матері нареченої.

— То ви спитаєте? — промовила мати так схоже на те, як запитала Герміона два місяці тому в покинутому класі.

Я, зітхнувши, заговорив.

— Деніеле Ґрейнджер, з усією покірністю і смиренністю, я хотів би попросити у вас дозволу зробити вашій доньці пропозицію! — вклонившись, сказав я.

Фраза була взята з того ж тому для лордів, що й ритуал прийняття в рід. Взагалі в ньому було багато корисної й не дуже інформації.

— І воно у вас є, молодий чоловіче! — з усмішкою сказав чоловік.

Далі почався вереск, і Герміона опинилася спочатку в обіймах батька, потім матері, яка потягла її в бік імовірно кухні.

— Дочка нам багато розповідає, Каелуме. І про ауру вона нам написала, і про ваші стосунки. Ми все знали й, так би мовити, готувалися, — зі смутною усмішкою заговорив він.

— Ми не очікували, що це станеться так скоро, звісно. Але. Якби ти відступив, ми б зрозуміли, що все це дитячі забавки. Ти молодець, синку. Добре тримався.

— Дякую, сер, — збентежено подякував я.

— О, не потрібно всіх цих серів, клич мене Ден. А дружина не погодиться ні на що, крім Емми, — продовжив усміхатися чоловік.

— Добре, Ден, — я зітхнув. — Але в мене був ще один привід поговорити.

— Стривай, ти ж не зробив мою принцесу вагітною? — тут же посуворішав чоловік.

— Що? Ні! Між нами ще нічого такого не відбувалося! — одразу відрізав я.

Ми спали разом, але не в тому сенсі.

— Добре, — тут же заспокоївся чоловік. — Тоді що ж?

Я перевів дух і почав розповідати про те, що відбувається в магічному світі, не упускаючи важливих деталей. І наприкінці додав:

— Як бачите, Дене, все стає дуже погано. У Британії чистокровні фанатики присутні на кожному рівні уряду. Їм нічого не варто знайти вашу адресу і передати її більш... радикальним із них, — закінчив я.

— І що ти пропонуєш? Переїхати? — уточнив він.

— Насправді поїхати з країни, Дене. Хоча б на час заворушень. Вам небезпечно бути тут не тільки через те, хто така Герміона, а й тому, що для них напад на будинок звичайної сім'ї — забава. Вони вважають звичайних людей не більше ніж худобою.

— І куди ж нам їхати? Як кинути клініку? — говорячи більше сам із собою, ніж із кимось іще, проговорив чоловік.

— А чому б нам не продати нашу частку Річардсонам? Вони давно хотіли її викупити. Цих грошей нам цілком вистачить дожити до пенсії, та й потім залишаться, — сказала Емма, що вийшла з-за кута, з Герміоною на буксирі. Мабуть, підслуховували.

— Ми ж можемо подумати про це? — запитав Ден.

— Так, але не довго. Зараз вони зачаїлися і, швидше за все, збирають сили, але скоро, я впевнений, почнуть завдавати ударів. І насамперед під роздачу потрапить немагічний світ, — підтвердив я.

— Ми подумаємо, — за чоловіка відповіла дружина. — Як щодо повечеряти з нами?

Я перезирнувся з нареченою, і та кивнула мені з усмішкою.

— Із задоволенням.

Попри дивний початок, Ґрейнджери виявилися просто чудовими. Як я не здогадався, що це спектакль — розуму не докладу. Ну не могли ті сноби виростити і виховати таку чудову дівчинку, як Герміона. Ну от ніяк. Але як натурально вони поводилися...

Ми провели з ними ще близько чотирьох годин і, пообіцявши заїхати в день подарунків, викликали Нічний Лицар і вирушили на Ґримо. Я згоден із Гаррі щодо чарівних методів пересування. Якщо вони не хочуть тебе вбити, то намагаються вивернути навиворіт.

Коли ми повернулися, в домі було тихо. Не поспішаючи ми піднялися нагору в наші кімнати. Герміона пішла переодягнутися і через десять хвилин прийшла до мене. Ми обговорювали близькість, і обоє вирішили почекати, але відмовлятися від такого приємного сну ми не змогли.

На мені були піжамні штани без верху — дім був дуже теплий, та й я не любив спати у футболці, а на Герміоні була тепла піжама — вона в мене мерзлячка. Вона трохи почервоніла, побачивши мене без футболки, але коли я запропонував її вдягнути, тут же запротестувала. Заснув я не одразу, просто ніжачись в обіймах коханої й уявляючи майбутнє, яке тільки поруч із нею, здавалося, мало кольори.

Минали дні. І сьогодні нам знову повертатися до школи. Наші заручини добре прийняли тільки Сіріус, Гаррі та близнюки, які влаштували мені промову старших братів.

Ще Тонкс і Люпин нас привітали, але якось без вогника, чи що. Вовфі зрозуміло, він у нас злий і страшний, і його ніхто не любить, а от Тонкс, або як вона дозволила її називати — Дора, закохалася у вовка в домі, але той ігнорував її залицяння.

Гаррі вийшов із самозаточення через три дні, але залишався похмурим. Він привітав мене зі здобуттям батька і навіть усміхнувся, коли я назвав його хрещеним братом.

Час минув не даремно. Ми допомогли Сіріусу з прибиранням, і за тиждень дім було не впізнати. Ні, огидний присмак гнилі в магії залишився, просто зовні дім став саме домом, а не склепом. Герміона, до речі, після заручин теж почала відчувати дім. Не так сильно, як я із Сіріусом, але все ж таки.