Частина 9. Холодний прийом

Я довго оцінював кіновсесвіт і зрозумів — поки ворог цілий, він знову встане і буде вбивати. Війна закінчилася через диво, а не тому, що бра́ві захисники перемогли. Диво в особі Гаррі та його величезної кількості магії. Але... Скільки було втрат?

Я щось не пригадую, щоб смертежери втрачали своїх. Може, завдяки самому лорду чи випадково? Але захисники не використовували смертельні закляття, від слова зовсім.

Останні сцени битви у фільмі показали, що їх було не менше, ніж на початку, а лави захисників значно зменшилися. Ні. Перемогти, зберігаючи руки в чистоті, не вийде.

— І що ти пропонуєш? — з цікавістю запитав Блек.

— Варіанти два, Сіріусе. Бити наповал, або вали́ти з цієї країни, залишивши всі розбірки «святим», — твердо сказав я, взявши останнє слово в повітряні лапки.

— Ти не можеш бути серйозним, Каю? — почувся голос позаду.

— Ні, це він — не втримавшись, я вказав пальцем у Блека. — Але, якщо говорити відверто — як чинять смертежери під час нападу? Ти ж брав участь у минулій війні, так? — запитав я Сіріуса, і той обережно кивнув. — Які закляття використовують послідовники лорда?

— Я був Аврором, ти знав? — я похитав головою, це ніде не спливало. — Візенґамот тоді заборонив застосовувати летальну силу Аврорату. Вони боялися, що під масками може опинитися їхня рідня. Самі ж смертежери били смертельно. Авада, Круціо, Бомбарда, Редукто і маса темних, смертоносних заклять. Якщо так подумати, це диво, що так багато аврорів вижило після тієї війни. І якщо цього разу буде саме так...

— Я не збираюся їх шукати, Сіріусе. Не збираюся йти і вбивати, ні. Але якщо вони нападуть на мене або дівчину, що сидить позаду мене, з наміром убити — я не стану стримуватися. Мені її і моє життя дорожче, ніж чиста совість і руки! — у моєму голосі звучала сталь, і магія іскрилася.

Тут я відчув, як ніжні руки мене обіймають ззаду.

— Дякую, — тихо сказала вона і поцілувала в щоку. Я усміхнувся і поплескав її по руці.

— Інакше й бути не могло, — так само тихо відповів я.

— Ви, я дивлюся, вже на одній хвилі! — з посмішкою заявив Блек.

— Гірше. Ми обоє вода, і наші аури майже синхронні, — визнав я.

— Уже? — запитав він, показуючи, що знання про цю частину магії цілком доступні й загальновідомі.

— Ще місяць тому, — підтвердила Герміона, нарешті відпустивши мене й повернувшись на диван.

Сіріус присвиснув.

— Значить, і справді доля, — тихо сказав він. — Повернімося до початку. Ти не проти по праву стати моїм сином?

— За двох умов, — кивнув я.

— Яких же? — зацікавлено запитав Блек.

— Не перешкоджати, на правах батька і лорда, нашим із Герміоною заручинам, — на це він кивнув. — Не давати мені дурне друге ім'я! — посміхнувшись, закінчив я.

У відповідь Сіріус вибухнув сміхом.

— От як? Гаразд! — з усмішкою сказав він і встав, а я став на коліна.

Ритуал цей я вичитав у книзі для лордів у Кімнаті на Вимогу, а тому знав, що робити. Сіріус підійшов до мене і поклав руку мені на голову.

— Магією своєю і свого роду прошу, прийми кров мою і плоть мою в лоно сім'ї, як сина мого по крові та магії. Прийми, захисти, дай силу. Хай будеш ти відомий як Каелум Антарес МакКіннон-Блек. Хай буде так.

— Хай буде так, — повторив я йому.

Нас огорнула магія, і я вперше відчув зв'язок з особняком. Стародавній дім стогнав. Магія в ньому, стародавня і могутня, була забита каламутним брудом. Це ніяк не пов'язано з чистотою в домі. Сам маєток за довгі роки застосування в ньому темної магії — хворів. Хотілося відмитися.

Я встав і подивився на батька.

— Як, чорт забирай, ти живеш у цьому домі, відчуваючи весь цей бруд? — запитав я.

— Я хотів бути ближче до Гаррі, а цей дім єдиний у Британії, що залишився цілим, — сумно відповів він.

— Тут терміново потрібен ритуал очищення!

— Не допоможе, — швидко відбив він.

На цьому справи ми закінчили. Батько обійняв мене, а потім вклинилася ще й Герміона. Ми поцікавилися про Гаррі, і Сіріус провів нас на горище, де той сидів у товаристві гіпогрифа.

Розмова не задалася, і ми, пообіцявши що ще прийдемо, пішли в мою кімнату.

— Наречена? — з порога, щойно були замкнені двері, запитала дівчина. Її щоки горіли. — Ти не збирався запитати?

Я підійшов ближче й обійняв її.

— Спочатку я збирався запитати твого батька. Але, що ж... — я відступив і став на одне коліно, взявши її ручки у свої. — Герміоно Джин Ґрейнджер, з моменту нашої зустрічі твоє тепло, твоя душа, все в тобі викликає в мені щастя і спокій. Я дякую долі за зустріч із тобою, випадку за можливість пізнати тебе і твою чисту душу й серце, які дозволили мені любити тебе. Моя мила, рідна Герміоно. Чи зробиш ти мене найщасливішим хлопцем у світі й станеш моєю нареченою?

Спочатку вона ахнула, а вже в середині мого монологу її щоки почервоніли, а на очах виступили сльози.

— Так. Так, Каелуме Антаресе МакКіннон-Бле́к, я з радістю стану твоєю нареченою! — спалахнув спалах магії, і на її безіменному пальці правої руки з'явилася обручка з символом мого дому.

Символом МакКіннонів були руни Райдо і розгорнутий Ансуз із Футарка. Значення давно було втрачено в століттях.

Я встав, і ми злилися в м'якому і пристрасному поцілунку. От, подумалося мені, невтручання, так?

Стоячи перед дверима з червоного дерева, я збирався з думками. До обіду, та й сам обід, ми просиділи в моїй кімнаті. Довго базікали й зрештою вона прийняла мою думку щодо застосування летальної сили. Прийняла, хоч не поділяла. Та я й сам не наполягав, загалом-то. Не жіноча це справа — війну воювати. Я і сам не був у цьому зацікавлений.

Ми попросили Тонкс, і вона перенесла нас у парк Кроулі. Звідти, неспішно прогулюючись під руку, ми дійшли до будинку Ґрейнджерів, це зайняло всього п'ятнадцять хвилин. Будинок у них гарний. Біла декоративна цегла покривала всі стіни, а цоколь і прорізи були виконані з темнішого, коричневого каменю. Двоповерховий, як власне і всі в цьому районі, за малим винятком.