Частина 7. Не така вже й таємниця

Він усміхнувся і, підійшовши, обійняв мене за плечі. — Привіт, Каелуме, привіт, Герміоно. Заходьте, заходьте! — Сіріус весело замахав руками. — Як тобі будинок? — він глянув на мене, і я скривився.

— Свинарник, — від моєї відвертості хтось ахнув позаду нас.

Обернувшись, я побачив повну жінку з рудим волоссям. Із фільмів я знав її, але не зустрічав тут. Жінка похмуро дивилася на мене. — Молодий чоловіче, вам варто тримати свою думку при собі! — наприкінці вона трясла пальцем у повітрі.

Я знизав плечима і відповів:

— Мене запитали, я відповів. Чому я зобов'язаний тримати язика за зубами? І... Хто ви взагалі всі? — поки я говорив, із того місця, що я вважаю було кухнею, вивалилося кілька людей.

Циган злодійкуватого вигляду — мабуть, Наземнікус Флетчер, лисий афробританець із сережкою у вусі — точно Кінґслі, а от дівчина років двадцяти п'яти мені була зовсім не відома.

Мою руку сильно стиснули. Все ніяк не можу витрусити зі світлої голівки своєї дівчини підпорядкування авторитетам. Ну, час є. Я м'яко відповів на потиск, але не відступив.

— Я Моллі Візлі, хлопчику! І проявіть повагу до старших!

От же...

— І що ви, власне, тут робите? — у фільмі вона мене так не дратувала. Ймовірно, причина в тому, що раніше я не був там особисто і... мою дівчину не намагався напоїти її рудий синуля. — А, то ви та сама пані, яка вважає зґвалтування кумедним. Запитань більше не маю. Усього найкращого.

Обернувшись від неї, подивився на Сіріуса, який явно стримував сміх.

— Де наші кімнати, батьку?

Я відчув, як позаду мене, кинута мною бомба вибухнула в кімнаті ахами й охами. Сам одержувач питання широко усміхався. Я вдруге його так назвав. Хоч ми й спілкувалися зрідка по дзеркалу, але намагалися не зачіпати цю тему.

— На третьому поверсі, сину, кімната з табличкою Реґулус Блек. А кімната Герміони поруч із твоєю, ліворуч. — він підморгнув, а позаду відбувся другий вибух здивування.

Я бачив, як в очах старого жартівника танцювали іскорки.

Попрямувавши сходами вгору, я потягнув за собою Герміону. На прольоті другого поверху її терпіння лопнуло.

— Що це було, Каю? Чому ти так сказав місіс Візлі? Навіщо розкрив таємницю батьківства? — затараторила вона.

Я продовжував підніматися і тільки на третьому поверсі, встановивши щити приватності, відповів, перебиваючи її чергове запитання:

— Тому що її тупий нащадок, наслухавшись байок про невинність любовних зіллів, вирішив напоїти мою кохану дівчину. Я також сильно сумніваюся, що це була його ідея, бо наслуханий про його успіхи в зіллєварінні. І не важливо, що тоді ми парою не були й не знали одне одного, мене це все одно дратує.

Перевівши подих, милуюся її чарівними почервонілими щічками, і продовжую:

— А таємницю зберігати вже пізно, та й безглуздо. З того, що ти мені розповіла, розум Гаррі та Волді пов'язаний і стало гірше, так? — на це вона кивнула. — Значить, якщо Дамблдор хоче зберегти будь-яку інформацію, яку він передасть Гаррі, йому потрібно, щоб наш друг навчився захищати свій розум. — ще кивок. — Сам він цього робити не зможе — великий шанс розкрити свої секрети, а отже, попросить когось з Ордену, а таких у школі двоє, Снейп і Макґонеґел. І тільки Снейп володіє техніками читання й захисту розуму.

Я трохи захекався, коли спішно ділився своїми заздалегідь заготовленими відповідями, і перевівши подих, продовжив:

— Снейп, судячи з усього, працює і там, і там, а значить ділиться інформацією з обома сторонами, я правда не знаю наскільки багато. От. А коли він проникне в розум Гаррі під час навчання — а це найшвидший спосіб навчання, хоч і болючий, якщо не зубрити книги, не медитувати і так далі. Так от, він побачить усе, що захоче, і там буду я і та наша розмова. Снейп знатиме, а з ним знатимуть як Дамблдор, так і Волді.

Її очі розширилися від розуміння, і вона кивнула.

— І останнє. Будинок, судячи з усього, знаходиться під закляттям Довіри або Фіделіус, а значить вся магія, що відбувається в стінах цього будинку, ніяк не може бути відстежена, адже це зробить саму ідею приховування під цими чарами марною.

Тут вона мене перебила:

— Ти хочеш сказати, що все літо, коли я була тут, я могла практикувати магію, а не чистити кімнати вручну? — з кожним словом її тон ставав усе лютішим. Я кивнув. — Це.. це..

— Нісенітниця? — посміхнувшись, підказав я.

— Триндець! — вибухнула вона.

Герміона лається... я погано на неї впливаю.

До кімнат ми дісталися швидко і кількома заклинаннями Скорґіфай очистили спальні. Час був пізній, тож ми розійшлися кожен у свою. Не забувши, звісно, про поцілунок на ніч.

Вмостившись у своїй кімнаті, я розпакував валізу і дістав шкіряну сумку, яку, кхм, позичив у кімнаті на вимогу. — Крічере! — я не впевнений, чи прийде він, але це хороший шанс перевірити.

За кілька хвилин, коли я вже думав, що це не спрацює, з ляскотом з'явився він.

— Що хоче бастард господаря? — презирливо запитав ельф.

— Я можу допомогти тобі виконати наказ господаря Реґулуса, — просто сказав я.

— Бастард може знищити... річ? — я кивнув, і ельф зник.

За кілька миттєвостей він повернувся і в його простягнутій руці був кулон зі знаком змії.

— Поклади його на підлогу, — почав давати вказівки я. — Його потрібно спочатку відкрити й одразу ж простромити ось цим, — я дістав ікло із сумки.

На руці в мене була рукавичка зі шкіри дракона — стандарт зіллєваріння рівень тритон. Ще одну я тримав у руці й простягнув ельфу.

— Це ікло василіска, і отрута цього монстра може знищити темряву всередині кулона. Ти зможеш проткнути його щойно я його відкрию? — запитав я, дістаючи свою диктосферу із записом голосу Гаррі.

Ельф кивнув, одягнув рукавичку і взяв ікло. Дивно, але він зміг утримати його однією рукою, хоча я можу посперечатися, що він ніяк не зміг би обхопити його своїми короткими пальцями. Мабуть, чергові трюки вухатих у справі.