Частина 5. Ну здрастуй, Сіріусе

Після вечері я взяв Герміону за руку, і ми вийшли із зали. За нами попрямував Поттер, і погляди майже половини студентів Гоґвортсу. Мені не дуже подобалася така увага, ну та й нехай. Без пригод ми дійшли до того самого класу на четвертому поверсі. Вчора я поспіхом навіть глушник не поставив на двері, але сьогодні одразу виправив.

— Каю, — почала Герміона, коли пауза затягнулася. — Хотіла тебе представити моєму другу Гаррі. — Офіційно заявила дівчина, перш ніж повернутися до друга. — Гаррі, це Каелум МакКіннон, мій... хлопець. — На останньому слові вона мило почервоніла, але все ж посміхнулася.

Я простягнув руку хлопцеві, і той неквапливо потиснув її. Зависла трохи ніякова тиша, і я озирнувся в кімнаті. Обстановка, звісно, так собі. Вчорашній стілець викликав усмішку, але... Змахнувши паличкою, я створив два диванчики і столик між ними.

— Присядемо? — прибираючи паличку, запитав я, сідаючи на один із диванів. Герміона кілька секунд дивилася на мою трансфігурацію, а потім сіла ліворуч від мене.

— Як ти так чаклуєш, Каю? — насупилася дівчина. — Я читала, — ну, звісно! — що безмовна магія дуже складна, і їй навчають тільки на рівні Тритон. — Самонавчання, люба, — на це моє звернення дівчина знову почервоніла. — Кімнату, в якій ви займаєтеся, я знайшов ще на першому курсі й старанно навчався.

На милий погляд Герміони з-під вій я зітхнув. — І, звісно, я тебе навчу, — закінчив я з усмішкою, побачивши її тріумфуючий вираз обличчя і яскраву посмішку.

— Як ти дізнався про нашу групу? — дозрів нарешті Поттер, а потім перевів погляд на Герміону. Я вирішив одразу припинити будь-які звинувачення на її бік. — Ви недостатньо потайні, містере Поттер, — сказав я. — Секрети довго не зберігаються, якщо їхні носії — звичайні діти.

Але, побачивши його похмурий погляд, довелося продовжити: — Ви ж розумієте, що ваша мантія не єдиний спосіб сховатися і підслухати, чи не так? Члени вашого «клубу за інтересами» цілком вільно обговорюють збори між собою. Але ж вони не шпигуни якісь, тому тут і там інформація просочується. Думаєте, пані Жаба просто так заборонила клубну діяльність?

— Але звідки це дізнався ти? — наполягав хлопець, і я вирішив спрямувати вогонь на його майбутню пасію. — Міс Чанґ та її підспівувала хвалилися своїми навичками, коли роздягли й вигнали з гуртожитку Рейвенкло міс Лавґуд, — кинув бомбу я.

Герміона ахнула і насупилася, а Гаррі дивився на мене нерозуміючим поглядом. — І ти не втрутився? — Ага, звинувачуй мене, а не їх чи адміністрацію школи. — Ні, — зовсім не шкодуючи, відповів я. Мій принцип невтручання покривав мою совість до останнього часу. Герміона мовчки спостерігала за нами, але навіть у її погляді я бачив невдоволення.

— Але... Але ж це неправильно! — обурився шрамоголовий, на що я лише розсміявся. — Як і саме життя, містере Поттер. І ще, це говорите мені ви, — відповів я.

— Що ти маєш на увазі? — нерозуміюче запитав цей ґрифіндорець.

— Та все просто. Снейп знімає бали з усіх, із кого захоче, і його факультет лідирує в шкільній гонці. Дамблдор дає бали, як йому заманеться, і Ґрифіндор перемагає. Ви, порушивши шкільні правила, потрапляєте до збірної факультету. Ви, порушивши Статут секретності, не несете покарання. Ви, не доклавши й краплі зусиль до вивчення магії, маєте магічний фон, близький до директорського. Мені продовжувати? — не втримався я.

Герміона дивно подивилася на мене, а потім насупившись замислилася. — Але... — лише вирвалося з хлопця, і він притих.

— Це дійсно так виглядало з боку? — запитала дівчина. — Бали? — здогадався я. — Так. — Але це було через Волдеморта! — вирвалося в хлопця. — І я знаю про це, як? — уїдливо запитав я. — Згадайте формулювання, містере Поттер.

— Шахова партія, холодний розум, хоробрість і протистояння друзям. О, Мерліне! — Не давши Поттеру шансу, відповіла Герміона, і сама ахнула. — Що? — тупо запитав Поттер. — Ти що, не бачиш? — вона похитала головою. — Гаррі, ніщо з цього не стосується шкільних досягнень!

Тут вона затнулася, і подивилася на мене: — То через це нас усі уникали на другому курсі?

Я лише невизначено кивнув. Їм дійсно влаштували бойкот, але з усією історією зі спадкоємцем Слизерина, це було не так помітно.

— До того, як містер Поттер виявив свій дар змієуста, так, — відповів я. — Гаррі, — сказав хлопець, скривившись. — Просто "Гаррі" достатньо. — Тоді Каелум або Кай, — кивнувши, погодився я.

— Каелум... дивне ім'я, — насупився Поттер. — Небо, — невизначено сказала Герміона. — Я подивилася у словнику. У перекладі з латини воно означає Небеса. Це ж... — Так, — погодився я, перебивши її.

Хлопець насупився і подивився на нас по черзі. — Що взагалі відбувається? — Гаррі набурмосився.

Мабуть, як і у фільмі, його припекло все це приховування інформації. Герміона подивилася на мене, але я лише знизав плечі. Зараз не гірший час, щоб розкрити моє походження, ніж будь-який інший.

— Гаррі, Кай — позашлюбний син Евелін МакКіннон та... Сіріуса Блека. — Хлопець розкрив рота. Його очі широко розплющилися, і він уп'явся в мене поглядом.

На кілька хвилин у кімнаті знову повисла тиша. Я ніжно обійняв Герміону, і ми просто насолоджувалися теплом одне одного. От же, знаю її всього кілька днів, а вже відчуваю, що ріднішої за неї нікого немає. Буває таке?

— Але... — відмер нарешті Поттер, і замовк, знову втупившись у мене.

— Що? — вирішив все ж уточнити я.

— Чому він нічого не сказав? — із недовірою запитав хлопець.

— Не знаю, — я просто знизав плечима. — Кажуть, що він був тим ще бабієм, коли навчався у школі. Хтозна, скільки таких байстрюків він встиг наплодити.

На похмурий погляд дівчини я лише посміхнувся:

— Ти в мене перша і єдина, Герміоно!

Вона ще секунду дивилася мені в очі, а потім теж посміхнулася й обійняла. Мерліне, зі мною покінчено!

Хлопець, що мовчав, раптом посвітлішав і, схопившись із крісла, помчав зі словами: — Ми дізнаємося!