Частина 4. Нахабний Крук

Вранці я прокинувся в неймовірно гарному настрої. Мені шкода, що Герміоні довелося пережити зраду, але я такий радий тому, що було далі. Не знаю, як і чому. Невже мені потрібно було пройти через перенесення, щоб насправді знайти свою пару? Згадуючи минулі стосунки — все було банально і просто, зустрів дівчину в кампусі або на вечірці, і понеслося. Багато чого було, але не було того трепету, що я відчуваю поруч із Герміоною.

Увійшовши до Великої зали, я очима пошукав її і... вона дивилася прямо на мене. Я мимоволі посміхнувся, і отримав усмішку у відповідь. Недовго думаючи, я попрямував до її місця за столом Ґрифіндору. Підійшовши, сів ліворуч від неї і, повернувшись, поцілував у щоку. Вона мило порожевіла і грюкнула мене по руці.

— Каааай! — прошипіла вона. — Не у Великій же залі, — напівшепотом дорікнула вона мені.

Я знизав плечима.

— Мені начхати. Я хочу, щоб усі знали, що ця красуня моя дівчина. — Повернувшись до неї, я підморгнув і почав накладати в тарілку їжу.

Помітивши, що стіл занурився в тишу, я підняв погляд і побачив приголомшені обличчя.

— Що? — здивовано запитав я.

— Ти... Ти... ти щойно поцілував Герміону Ґрейнджер у щоку і не був проклятий? — запитав хлопець, Фінніґан, здається.

— Так. І що? — продовжував ламати комедію я.

Тиша. Я знизав плечима і продовжив накладати їжу. Яйця, сосиски та салат — сніданок чемпіона. Потягнувшись за глечиком із водою, відчув, що спрацював артефакт-визначник. Я провів рукою над склянкою, що стояла поруч, і це повторилося. Подивившись, кому він належить, я лише похитав головою. Гаррі Поттер. Н-да.

— Я б на твоєму місці це не пив, Поттер, — кинув я, і нарешті наливши собі склянку води, взявся за їжу.

Герміона, почувши, що я сказав, сама провела над келихом друга рукою, а потім, насупившись, щось йому прошепотіла. Поттер же зобразив бурхливу мозкову активність і кивнув.

— Кай, а чому ти тут? — запитала Герміона.

— Ти проти? — запитанням на запитання відповів я, повернувшись до неї.

— Ні, що ти. Просто... Не заведено, щоб люди з іншого факультету сиділи за чужим столом, — сказала вона.

— Ну, це ж нісенітниця, Герміоно. А що, якщо членів сім'ї Сортувальний капелюх розподілить по різних домах? Вони що? Повинні ігнорувати рідну людину тому що... Що? Правила? Немає такого. Традиції? Їсти за столом із сім'єю теж традиція. Тож просто дурниці. — махнув рукою я і повернувся до їжі.

— А ти знаєш, він має рацію, — повільно сказав близнюк А.

— Тільки чому ніхто так не робить? — продовжив близнюк Б.

— Тому, що ніхто не читав правила в хартії школи Гоґвортс, — вирішив відповісти я.

Це викликало ґвалт за столом левів, а я внутрішньо лише посміювався. Уже за кілька хвилин Парваті та Лаванда полетіли за стіл круковців до Падми, і про щось активно пліткують. Візлі номер сім побігла до Майкла Корнера.

— Я вимагаю припинити це неподобство! — скипів Снейп.

— Усім повернутися за столи своїх факультетів!

Я не зрушив із місця і продовжував їсти.

— Містере МакКіннон, вам потрібне особливе запрошення? — гарчала міль із підвалу, тобто летюча миша підземелля.

— Сер, яке саме правило поведінки студента хартії школи Гоґвортс я порушив? — спокійно запитав я.

— Мінус двадцять очок Рейвенкло, за вашу нахабність, містере МакКіннон! — прогарчав у відповідь Снейп.

Я витер обличчя серветкою і дістав паличку, та направив її вгору.

— Стаття восьма пункт третій підпункт один хартії Гоґвортсу. Студент має право оскаржити покарання, виставлене неправомірно або упереджено. Я протестую! 
Почувся гул і за кілька секунд каміння, що обсипалося в годиннику факультету Рейвенкло, повернулося назад.

Я знизав плечима і продовжив їсти. Снейп кипів, але, мабуть, знав. Оскаржені та повернені бали негативно позначаються на професорах. Вперше він не зможе знімати бали протягом дня, вдруге — місяць, потім рік. Якщо це триватиме — замок перестане приймати людину як професора.

За столом на мене дивилися як на восьме диво світу, а я просто снідав і періодично посилав посмішки здивованій Герміоні.

— Містере МакКіннон, — звернулася до мене Макґонеґел. — Про яку хартію ви щойно говорили?

Я здивовано подивився на неї. Та не може бути!

— Вибачте, професорко Макґонеґел, але ви знаєте якусь іншу хартію школи Гоґвортс, окрім тієї, що лежить у бібліотеці замку?

— Ні, містере МакКіннон, але я вперше чую про подібну хартію, — невпевнено сказала вона.

— Це дивно, професорко. Адже там описані правила як для студентів, так і для викладачів школи. Також цікаво, що книга знаходиться в забороненій секції бібліотеки, мем.

Не знаю, хто це зробив, але Дамблдор зараз має трохи нетямущий вигляд. Ой, ой, Снейп готовий рвати і метати. Здається, я знаю винуватця. Хоча, Макґонеґел працює тут набагато довше. Дивно. А ще мені дуже пощастило, що Жаба не ощасливила нас своєю присутністю.

— Дякую, містере МакКіннон, я розберуся, як так сталося. — Те, як вона стрельнула очима в Дамблдора, давало непогане розуміння, з ким вона розбереться спочатку.

— Тобі не варто було так дратувати професора Снейпа, Каю. Він може сильно зіпсувати тобі життя. — похитавши головою, сказала моя дівчинка.

Прикінчивши останню сосиску, я відклав прилади.

— Як, мила? — і, не давши їй відповісти, сам зробив висновки. — Вигнати? Це право має тільки директор, а професори можуть лише надіслати запит. Призначити відпрацювання? Так адже в хартії і з цього приводу є підпункт. Нацькувати своїх підопічних? Як чинний лорд МакКіннон, моє громадянське право захищати себе і спадщину роду аж до застосування летальної сили.

Коли вона хотіла поставити питання, я схопив її за руку. Озирнувшись, я побачив, що багато хто продовжує прислухатися, зокрема й місцевий обранець.

— Давай обговоримо після занять, добре? — Вона теж озирнулася, і рішуче кивнула.