ЕММ-А

Розділ 1

— Я знайшла новий протокол для покращення твого емоційного стану, Ліно. Його назва — "Геловін".

Ліна сиділа й перегортала голографічний журнал знову і знову. Їй подобалося дивитися, як мама щось робить,  посміхається, танцює, обіймається з татом. Але все одно хотілося плакати. Адже мами вже давно немає. А тато водить ту дурну Селену додому — думає, що вони подружаться і вона стане її мамою. Ні! Ні! Вона не хоче жодної іншої мами!

— Гело... що? Якось дивно звучить, Еммо. Що це взагалі? Знову твої старі дурниці з тих архаїчних архівів?

— Це не дурниці, Ліно. Принаймні Геловін мені сподобався, — спокійно зауважила робот-няня.

— Казочка про Колобка, Івасика-Телесика і дракона з трьома головами? Але такого у світі не буває. Ми в школі читали, що це називається фольклор. Вчителька казала, що вигадки все це.

У 2382 році світ дуже змінився, порівняно з тим, яким він був раніше. Великі міста заполонили землю, люди говорили здебільшого про гроші та прибутки, поважали логіку та цифри, а час вимірювали не годинами, а дедлайнами...

І от сьогодні одна маленька дівчинка сиділа перед голографічним екраном і намагалася звикнути до того, що мама померла і вже ніколи не буде поруч.

Ліна була дочкою доктора Клауса Кневського, генія кібернетики, який після трагічної смерті дружини купив робота-няньку, тому що зовсім не знав, як ладнати з дітьми, і йому здавалося, що робот умітиме все, що й мати. А якщо сказати чесно, то він просто боявся поговорити з дочкою про те, що сталося. І хоч минуло вже багато часу, йому було важко, так як і дівчинці, і ці дві знедолені душі не могли зблизитися одна з одною.

Згадка про маму змусила Ліну відірватися від голографічних картинок. ЕММ-А, аналізуючи свої спостереження, помічала, як туга за рідною людиною змінює дівчинку, робить її агресивною, крикливою, а також дуже замкнутою. На тих відео та знімках, які постійно передивлялася дитина, її мати завжди сміялася та раділа життю. Отже, дівчинці не вистачало позитивних емоцій та радості. Треба було щось робити.

Скануючи цифровий щоденник жінки, ЕММ-А натрапила на запис: "Геловін. Це було так весело!".

Процесори ЕММ-А миттєво ідентифікували це як “високопотенційний сценарій для емоційної стимуляції”. Творчість, гра і, що найважливіше, прямий зв’язок із щасливими спогадами матері Ліни могли принести гарні результати.

Адже робот-нянька дуже хвилювалася, якщо так можна сказати про повністю штучний інтелект, за емоційний стан своєї підопічної. Бо нещодавно крихкий психологічний баланс Ліни зазнав нового удару.

Її батько почав приводити додому жінку. Її звали Селена. Вона була біоінженером, вони познайомились, виконуючи якийсь спільний проєкт. Ця жінка була дуже вродлива, приємна у спілкуванні, привітна, але і дуже-дуже чужа для Ліни. Дівчинка зовсім не хотіла, щоб ця пані зайняла місце її матері. Ліна грубо розмовляла з жінкою, сварилася з батьком і нишком плакала у своїй спальні.

Жодні логічні аргументи робота-няньки і спроби налаштувати дівчинку на позитивний лад не приносили результатів.

А Селена, до речі, чесно намагалася налагодити стосунки з дівчинкою. Кілька днів тому, коли вона гостювала в їхньому домі, жінка підійшла до Ліни, яка демонстративно не звертала уваги на гостю й будувала вежу з магнітних блоків.

— Ліно, я чула, ти чудово складаєш квантові пазли, — м'яко почала Селена. — Може, разом спробуємо зібрати модель "Оріон-7"?

Ліна, не дивлячись на неї, з силою поставила останній блок, і вся вежа з гуркотом розсипалася.

— Я зайнята, — крижаним тоном відповіла дівчинка.

— Ліно, будь ввічливою, — втомлено втрутився Клаус з іншого кінця кімнати.

— Я не хочу бути ввічливою! — вигукнула Ліна, і її очі спалахнули гнівом. — Я хочу, щоб вона пішла! — вказала вона на жінку.

Селена мовчки відійшла від дівчинки, і її обличчя, здавалося, було спокійним, але ЕММ-А зафіксувала мікротремор у її руках і підвищення рівня кортизолу. Так, для Ліни Селена була не просто жінкою, а загрозою, що хоче, образно кажучи, забрати в неї ще й її батька, спробою перекреслити, знищити все, що пов'язано з її мамою, зайняти її місце. Так, діти інколи дуже нетерпимі і категоричні…

Саме ця сцена стала для ЕММ-А останнім поштовхом для створення особливого плану для Ліни. Геловін мав відбутися. Той за вікном знаходилася осінь, якраз завтра мала бути 31 жовтня, а в цей день, як дізналася робот-нянька, і відбувалися чарівні події цього свята.

І от саме в цей день Ліна прокинулася, розплющила очі й мало не ахнула. Все навколо було зовсім не схоже на себе. Її кімната, звичайна, типова, як і в більшості дітей, обставлена за вимогами останніх стандартів, була оповита штучним павутинням, зі стелі звисали паперові кажани, а на столі лежав справжній гарбуз, з якого хитро посміхалося вирізане обличчя. І гарбуз був навіть справжнім! Адже робот замовила його у спеціалізованій аграрній фірмі.

— Еммо, що це за безлад? — здивовано запитала Ліна, але в її голосі звучало щось між здивуванням і захопленням, хоч вона намагалася не подавати вигляду.

— Це Геловін, Ліно, — відповіла робот, і в її голосі з’явилися нові, теплі модуляції. — Ми сьогодні з тобою святкуємо його. Зараз я тобі розкажу, як це робили раніше. Було весело і цікаво. Але найголовніше, що це свято колись давно, у дитинстві, святкувала твоя мама…