ДЗВІНОК З МИНУЛОГО

     Загубитися у часі – це, напевно, найстрашніше для дослідника з двадцять другого століття.  Це страшний сон будь-якого «попаданця» — коли ти розумієш, що тебе загубили і можуть не повернути.  Корінь усіх жахів лежав у  минулому, коли мандрівки через час були лише теорією і галуззю наукової фантастики. Тема «попаданців» у часі дуже детально мусолилась у літературі минулого, а потім в ретро-кінематографі…  Але то був жах в теорії. А ось коли справа дійшла до реального випадку,  всі реально розгубились.

     Коли  наприкінці двадцять першого століття вперше вдалося відправити у  минуле фізичний предмет, а потім людину і повернути їх назад – людство буквально зраділо. Будь-який історичний факт, будь-яку давню подію — стало можливим побачити, перевірити; закрити всі історичні  суперечки, які постійно виникали в тому чи іншому академічному середовищі.  Детально задокументувати загибель «Титаніка» – будьте ласкаві! Бути присутнім при народженні Христа – легко! Стежити за боями Жанни д’Арк — не проблема... (Про мандри у майбутнє поки що не йшлося.)

     Не буду розкривати таємниць, однак — щодо  багатьох історичних питань виникли серйозні непорозуміння. Й вирішенням їх став займатись  Інститут Часу. Наприклад, саме в ньому змогли відповісти  на питання, що віками турбувало  істориків: хто стріляв у Кеннеді, й закрити цю загадку для людства раз і назавжди. Імена шести стрільців, їх позиції, їх наймачі, їх співучасники – було виявлено все… 

      Виявилось, що там була серйозна підготовка, створена ціла організація, а самі учасники змови координували свої дії по радіозв’язку. Після того, як відновили хронологію події, прокурор Техаса і суд Американської Співдружності символічно закрили одну із найзагадковіших справ в історії планети…                                        .
     До речі, вміння  управляти хвилями часу дозволило проводити різноманітні роботи, не пов’язані з мандрівками у минуле. Технологія так званого «часового зсуву» в лабораторних умовах дуже сильно допомогла дослідженням  в тих галузях науки, де час є основним фактором.  Ви здивуєтесь, — але, наприклад, навіть у селекції рослин та домашніх тварин ця технологія дозволила зробити чималий прорив. Іноді це була навіть альтернатива генній інженерії. Виростити експериментальний організм за кілька хвилин чи за кілька місяців – різниця велика!..

       Практика часового зсуву з успіхом застосовувалася і в промисловості, особливо в деревообробній. Стали популярними екологічно чисті будинки з використанням справжньої, а не штучної деревини. Вони були в ціні, особливо на фоні заборони вирубки будь-якої рослинності на планеті, крім санітарних чисток. Виростити в лабораторних умовах сотні кубометрів деревини за кілька хвилин, не торкаючись сокирою та пилою незайманих лісів планети – це було мрією багатьох поколінь дослідників. І вона здійснилась…

     А як, ви думаєте, ми тераформували, тобто, уподібнили до Землі,  Марс?  Довелося відправити необхідне обладнання в глибоке минуле цієї планети; замаскувати його так, щоб до пори, до часу хтось із Землі не побачив через телескоп підозрілі будівлі.  Поступово на Марсі нормалізувався тиск, з'явилися хмари;  пішли дощі з грозами і з'явилися перші прісноводні озера. До яблунь на Марсі, звичайно, ще далеко, але головне те, що тепер там можна, ви не повірити,  — дихати без кисневої маски.

         Планетологи довели: на відміну від нашої Землі,  Марс іще не встиг охолонути. І ось — ми вирішили йому допомогти!  Завдяки тонкій марсіанській твердій корі, десь у межах всього двадцяти кілометрів, дослідникам вдалося закинути в рідке ядро ​​планети кілька тисяч спеціальних термотривких контейнерів. Вони опинилися там — у далекому минулому! (Ця модель контейнерів вже використовувалася у наш час навіть для дослідження Сонця, у надрах світила  вони працювали досить довго і стабільно працювали, незважаючи на височезну температуру і радіацію.)

     У контейнерах, які були завантажені в серце Марсу, були спеціальні гравітаційні заряди та начинка з певних хімічних елементів. Мета експерименту була: за допомогою спрямованих гравітаційних вибухів та розповсюдження згаданих елементів — спровокувати швидке твердіння ядра планети, його розподіл на три шари. І ось, за мільярди років,  завдяки цім діям навколо Марса почало утворюватися магнітне поле. Воно  формується саме у такому тришаровому  ядрі.

     Ці зміни визвали на Марсі неабияку тектонічну діяльність; на планеті з'явилися розломи, ожили вулкани, сформувалися тектонічних плити. Поступово складався фактичний двійник нашої Землі…

     А втім, повернемося до Інституту Часу.

     Природньо, що користь від досліджень минулого, яку приносять стрибки в часі, була пов'язана з реальним ризиком для самих дослідників. Імовірність стати «попаданцями» розглядалася вже серйозно, не теоретично, бо такий сценарій вважали дуже ймовірним.

      Якщо загубився дослідник на Землі, його ще були  шанси знайти — в будь-якій епосі. За правилами, спостерігач не повинен був себе розкривати, мав діяти якомога непомітніше. У разі потреби,  щоб зберегти його прикриття, до нього відправляли марш-експедитора. Той був повинен  щось забрати з минулого — або дещо доставити досліднику на точку спостереження. При цьому розглядалися різні сценарії: що робити при відсутності спостерігача на місці, шо —  коли він, скажімо, у неволі, і чимало інших варіантів.

     До пори, до часу таких  реальних випадків не було. Втім,  фізики та інженери цілком серйозно вивчали усю антикварну наукову фантастику, починаючи з творів двадцятого та двадцять першого сторічь. Було створено безліч пристроїв для стеження;  дослідникам вживлювали під шкіру на руці спеціальні маяки… Та  все це могло бути корисним у тих випадках, коли в Інституті знали, де втратили свого співробітника – в якому часі, в якому році, в якій частині суші. Помились на пару градусів або секунд у розрахунках, — і жодна пошукова партія людину не знайде.