Розділ 21 (Ніколь)

 - МИНУЛО 2 ТИЖНІ  - 

цей час пройшов непомітно, ми з Денисом ще декілька разів були у Софії та Максима і вони до нас приходили. як казав Денис, ми з Софією стали подружками, вона мені розповідає, щось про свого брата, але в більшості випадків ми говоримо про своє - дівчаче. сьогодні ми з Денисом повинні їхати в аеропорт зустріти його батьків, чесно я дуже хвилювалася, я себе останні 3 дні так накручую, а Денис лише сміється з цього і заспокоює мене. і ось я знову сиджу у вітальні і думаю, про знайомство з його батьками, до мене прийшов Денис

 - царапка, нам треба їхати - я глянула на нього

 - Денисе, я боюсь, а якщо я їм не сподобаюсь і вони скажуть нам розлучитися? 

 - навіть якщо і так, то я їх не послухаю. мені 21 я дорослий хлопець вже, я сам можу обирати собі дівчину, їхнє завдання лише прийняти мій вибір - він мене поцілував в чоло 

 - я не хочу, щоб ти з ними сварився через мене - я дивлюсь на нього

 - ніхто свариться не буде, все буде добре, я обіцяю тобі це - я кивнула, ми пішли зібралися та вже їхали до аеропорту. хвилин через 30, ми побачили його маму і батька які наближалися до нас. коли вони підійшли до нас, Денис взяв їхні валізи і поклав в багажник машини, в цей час вони дивилися на мене

 - доброго дня, я Ніколь - перша заговорила я

 - доброго дня, я Вікторія Павлівна - відповіла його мама і тепло мені посміхнулася

 - я Іван Володимирович - він теж мені посміхнувся. підійшов Денис

 - мамо, батьку, ви зрозуміли напевно, що Ніколь моя дівчина

 - я люблю вашого сина і я хороша, він не голодний, завжди смачно їсть - швидко випалила я, і взяла Дениса за руку, його мама тихо посміялася

 - синку, ти що з дівчиною зробив? - вона підійшла до мене і торкнулася мого плеча, дає зрозуміти, що все добре

 - мамо, я нічого не робив. Ніколь трохи перенервувала - він посміхнувся

 - вона чимось схожа на твою маму, Денисе - сказав його батько, я глянула на нього

 - я теж це помітила, я теж таке говорила на знайомстві з твоїми дідусем та бабусею, а як кажуть у народі: хлопець обирає дівчину, схожу на свою матір - ми всі посміхнулися. я зрозуміла, що вже нічого поганого не станеться, в нього хороші батьки. ми сіли в машину та їхали в ресторан, щоб повечеряти разом і ближче познайомитися.

коли ми вже були в ресторані і зробили замовлення, його мама звернулася до нас з запитаннями

 - коли ви познайомилися?

 - я б не назвав це знайомством, але вперше ми зустрілися в день смерті Катерини все, що ми знали один про одного то тільки імена. потім Ніколь через 4 місяці перевелася в наш університет, я їй був здивований, але хімія між нами виникла в перший же день - я посміхнулася його розповіді, ще радувало те, що він спокійно відносився до минулої втрати

 - а як давно ви разом? 

 - через 3 дні, буде 2 місяці - відповіла я, нам принесли замовлення і ми почали вечеряти. періодично говорили про наші плани в майбутньому, слухали як Вікторія Павлівна розповідала, про підліткові роки Дениса. 

з його батьками ми провели години півтори і відвезли їх додому, ще вони знають про відокремлення Софії від них і зраділи, що їх дочка стала самостійною.

коли ми поверталися додому, Денис взяв мене за руку і поцілував в тильну сторону

 - царапка, все добре? ти якась засмучена

 - все добре, просто голова трохи болить - я глянула на нього

 - вдома таблетку вип'єш, добре? - я кивнула і дивилася у вікно 

по поверненню додому, я випила таблетку прийняла прохолодний душ і пішла в ліжко чекати Дениса. я не дочекалася його і заснула, відчула як він ліг і обійняв мене