Розділ Третій. Обікрасти злодія.

А хто, власне, ці «Посланці зірок»? Зараз поясню. Все почалося з мага темряви Арагона. Він, напевно, єдиний, хто зміг втекти від режиму Раяна. Як тільки він зміг вибратися із міста, то одразу попередив інших магів світла про те, що Раян хоче напасти на них. Не дивлячись на його застереження вони зібрали армію, адже знали, що магія світла сильніша за магію темряви. Але коли їхні воїни зустрілися один з одним, то магів світла очікував неприємний сюрприз: за короткий проміжок часу Раян зібрав набагато більшу армію, ніж була у магів темряви до цього. Командир Клод розумів, що в них немає шансів на перемогу. Тому він послав своїх найкращих воїнів назад до міста, щоби ті вивели людей з міста, а сам з рештою воїнів зробив все можливе, щоби затримати магів темряви. Командир Клод загинув в тому бою. Після його смерті право командира повернулося до його батька Робіна. Ах так, а що з Арагоном? Попередивши магів світла він, і його друг Гарі втекли. Зрозумівши, що Раян на цьому не зупиниться і їм в двох це не зупинити. На щастя, спільників довго шукати не довелося

Бар «Лілія». 1005 рік до нашої ери.

- Справи кепські. – Говорив Гарі з забитим ротом.

- Ти прожуй, а потім кажи, а то он, їжа з рота випадає. Та й підемо скоріше, не подобається мені тут…

І справді, бар був не дуже затишним: Повсюди було брудно, по стінам та підлозі бігали всякі комахи та щури. В самому барі стояв дуже різкий запах блювотиння. Про їжу можна і не казати, незрозуміло, що це взагалі було і з чого зроблено. Гарі навіть і не знав, що страва «Колорадо», чим він зараз забив собі рота це м’ясо щура в перемішку з давно зіпсованою кукурудзою. Все ж, йому подобається.

Власне, який бар такий і контингент. За сусідніми столиками відвідувачів можна розділити на дві групи: Перша – це бродяги, що смерділи ще більше, ніж сам бар. А може, запах блювотиння був саме від них. Одягнені ці типи були в те, що скоріш за все знайшли на смітниках, або забрали в простих людей. Як там не було, цей одяг вони напевно ніколи і не міняють, у всіх він був ледве живий. Найголовніша причина, чому вони ходять саме сюди через низькі ціни. Ніде немає дешевшого обіду, ніж тут. А друга група – це бандити. Вони вже пахли і були одягненні набагато краще, але не прекрасно. Бандити зазвичай тут нічого не їли, вони вище за таке. Цей бар вони вибрали з тої ж причини, що і Арагон – тут їх ніхто не знайде. Та й персоналу було на всіх все одно, тому можна було спокійно обговорити всі свої плани не боячись, що тебе підслухають. Арагон і Гарі були схожими на цих бандитів. Арагон був на вигляд звичайною людиною. З темним зачесаним волоссям, з густими чорними вусами і бородою. Як ніяк, він має здібність ховати свою чорну шкіру, як у всіх магів темряви. Гарі в свою чергу був повною протилежністю Арагона. Блондин з розтріпаним волоссям на голові без вусів та бороди. Такі, як вони, не дуже вибиваються з натовпу, чого не скажеш про двох диваків на іншому кінці бару. Вони обидва були одягнені в мантії, що вже було дивно, але більше питань викликав їх вигляд. Поки один їв, другий нервово сидів поруч, неначе чекаючи, поки його товариш закінчить. Скоріш всього його лякали не то дебелі бандити, не то бродяги, які поглинали його поглядом, побачивши золоте кільце на пальці. Обидва виглядали нетипово: Той, що їв був засмаглий. Так, засмагла шкіра типово для цих місць, тому що тут завжди була спека, але він був занадто засмаглий. Також вибивалася його коротка стрижка. Другий же, той, що сидів боязко озираючись, був навпаки, занадто блідий, неначе смерть. Його волосся було зализане, скоріш за все слиною. Через це воно дуже блищало. Все ж, Арагону зараз не до них.

- Прошу тебе, Арагон. – Сказав Гарі, просячи товариша хоча би раз не бути таким серйозним, і  на мить розслабитися. Його справді хвилювало, що Арагон ні про що не можу думати, окрім недавніх подій, його друга поглинала совість, що він полишив свою сім’ю. – Я розумію, те, що сталося кілька днів тому, має викликати тривогу. Але ти занадто на цьому зациклений. Може ти голодний? Не хочеш взяти у мене трохи «Колорадо», смакує добре, їсти можна.

- Ні, мені зараз не до цього. Треба подумати, ми не маємо такої сили, що може побороти Раяна, де нам її взяти? Або ж, можна знайти напарників, можливо їх можна знайти…

Арагон не закінчив, тому що в барі пролунав тріск дерева та брязкіт розбитої посуди. Якийсь бандит перекинув той стіл, де сиділи ті два диваки.

- Ти мені будеш ще грубити, чаклунчику?

- Я АЛХІМІК! – Викрикнув той засмаглий.

- Сем, не треба. – Блідий підвівся. Він явно не хотів, що би його друг лютував.

- Чаку, не лізь. – Сказав Сем, а потім повернувся до бандита. – Якщо ти це не можеш запам’ятати, то нам ні про що говорити, йолопе.

- Як ти сказав? – Бандит підійшов ближче, а його друзі почали підводитися.

- Йолоп, йо-лоп.

За такі слова алхімік, якого звали сем одразу отримав кулак в лице. Але за таке він зламав бандиту руку. В цей час у Чака була майже істерика від розуміння, що зараз буде. Як тільки Сем зробив перший крок, до нього ринулися людей з 20. Він взяв якусь дивну палку, що лежала весь час біля нього і почав щось шептати, а з цієї палки почали виходити кілька хвиль імпульсу. Але скоріш за все Сем був не в форму, тому було лише кілька хвиль, що збили максиму людей 5. Алхімік поклав свій посох на підлогу, та став в бойову позу. Його товаришу, Чаку, нічого не залишалося робити, як також стати в бойову позицію. Поки бродяги вшивалися, Арагон і Гарі вирішили, що мають допоїти. З їхньою допомогою бій тривав не довго.

- З чого все почалося? – Спитав Гарі після того, як останній бандит упав без тями.

- Цей бовдур підійшов до нас. – Почав розповідати заїкаючись Чак. -  І сказав моєму другу: «Бачу, в тебе є посох, покажи магію, чаклунчик». А мій друг відповів «Перше, я алхімік, а друге, єдину магію, що я тобі можу показати це те, що я зараз тобі ввіткну вилку в око» А далі ви знаєте…