Розділ другий. Поранений звір.

Село «Великий в’яз»

- Це останній. – Сказав Санс закопавши черговий труп, а потім витер піт з лобу. Погода тоді було справді пекельно гаряча.

- Що ж, тоді рушаймо. Аароне, ти готовий? – Сказав Раян. Не дивлячись на деякі непорозуміння, відданість та завзяття хлопця почали йому подобатися. Він вірив, що у хлопця велике майбутнє в їхній імперії.

Аарон, який досі не до кінця звик до змінення в його тілі, з другої спроби все ж зміг пробурмотати:

- Ааах, так. Ходімо.

***

Пустеля. Близько чотири кілометра на південь від «Великого в’яза»

Софія з останніх сил пересувалася по піску який пік їй ноги, який . Через спеку вона не могла думати, в голові все було шкереберть. Дівчина вже думала, чи не є все це сон. І от, коли вона була готова знепритомніти, десь далеко вона побачило невідомо що і почула щось схоже на рик вовка і крики людини. Зовсім втративши страх і інстинкт самозбереження Софія ринулася до місця імовірної бійки.

- О Боже. – Прошепотіла дівчина побачивши цю картину. З десяток магів світла і стільки же магів темряви лежали мертвими. А посередині лежав поранений та ледь живий вовки, під ним лежав до смерті закусаний маг темряви. Скоріш за все Софія чула саме їх.

Але погляд і думки дівчини заполонило лише одне: Фляжка з водою, яка була майже у кожного магів світла. Вона ринулася д о найближчого тіла і, на щастя, вона була наполовину повна. Випивши її до дна, думки в голові почали ставати на свої місця. Тепер вона почала оцінювати ситуацію: Тут напевно сталася битва. Ніхто не вижив, майже ніхто. Один нещасний пес був ледь-ледь живий, на животі у нього була велика рана з якої сочилася кров. Не думаючи, Софія порвала собі рукав і ним цю рану. Навряд чи це дуже допомогло, але пес все ж таки підвівся і, кульгаючи, пішов в невідому сторону, неначе щось унюхавши. У дівчини був не багатий вибір, тож вона вирішила піти з ним. Через декілька хвилин їх знайшли два маги світла.

- Гей, ти хто? – Спитав один із них.

- Слава Богу, я вас знайшла. Я Софія, дівчина з сусіднього села, в мене є дуже важливе повідомлення для вашого командира.

Два маги переглянулися. Вони не очікували сьогодні знайти нічого особливого. А ж до ніг одного підійшов пес.

- Це твій пес?

- Так – Збрехала дівчина. – Тобто я його тільки що знайшла.

- Хм, якийсь він знайомий. Що ж, добре, ходімо до командира. Мене, до речі звати Зак. Приємно познайомитися.

Софія нічого не відповіла, в неї не було на це сил.

***

- Ми прийшли – Сказав Зак, показуючи на намет. – Всередині командир. А нам треба іти.

Йдучи, вони ближче познайомилися. Зак був доволі балакучим, як і його приятель, якого, до речі, звали Маркус.  Виявляється, Зак був внуком командира. Він його виховував його після смерті батька Зака. Маркус, в свою чергу, був сином звичайних селян, але не дивлячись на це, все ж таки він зміг отримати місце в армії. І Софія помітила цікаву деталь: шкіра у магів світла ледь помітно світилася жовтим світлом.

- Чого чекаєш? – Сказав голос у її голові.

Софія знову вирвалася із виру думок і згадала де вона. Дівчина постукала у двері. За дверми одразу почулися кроки. Через декілька секунд двері відчинилися.  За порогом стояв сивий дід, імовірно той самий командир Робін. Хоча, його навряд чи можна назвати дідом. Він був дуже стрункий і по статурі був навіть краще ніж Зак.

- Дівчино, ти хто?

- Я Софія. Ви той самий командир? Я маю передати вам важливе послання.

Дід уважно обвів поглядом дівчину. Побачивши хвилювання та страх в її очах він відповів:

- Так, я командир Робін. Проходь.

Кабінет командира був доволі скромний, всередині був стіл, на якому була купа папірусів. Напевно командир саме в цей момент їх переглядав. В лівому кутку було ліжко. Скоріш за все командир спить на робочому місці. В кабінеті було ще два крісла, я сам кабінет освітлювали свічки. Софія сіла на один із них, а командир сів навпроти.

- Що ж, розповідай.

Наступні десять хвилин дівчина детально описувала те, як на її село напали маги темряви. Про те, як її зрадив брат та про те, що маги темряви хочуть на них напасти. У відповідь командир почухав свою бороду, а потім вийшов із кабінету і покликав Зака. І почім почувся наступний діалог:

- Зак, зроби повторний обхід.

- Але ми тільки що його зробили, пане командире.

- Я сказав зроби повторний обхід.

- Добре…

Командир повернувся в кабінет і потім він нарешті звернув увагу на пса, який був весь цей час у руках дівчини.

- Звідки він у тебе?

- Коли я йшла сюди, я побачила, як на піску лежали мертві маги темряви і світла, неначе тільки що там була битва, над одним трупом лежав він.

- Господи, Кіргі, що вони з тобою зробили? Дякую тобі, Софія.

Пес, в свою чергу, прокинувся і зрозумівши, що він в руках у свого хазяїна, почав видавати радісні звуки.

- Можна вас попросити про ще одну справу? – Сказала дівчина, як тільки радісне возз’єднання пса і його хазяїна закінчилося.

- Проси про що хочеш.

- Можна вступити в ваші ряди, ну, стати магом світла? Якщо мій брат зміг, то і я зможу.

Командир насупився, а потім сказав:

- Світ магії завжди буде у війні. Ставши його частиною ти ризикуєш загубити все, що тобі дороге.

Дівчина замислилася.

- Я і так вже загубила все, мені нічого втрачати.

- Що ж, тоді…

Командир не закінчив, тому що в кабінет вбігав Зак.