Історія перша. Обряд Санти

- Знову не той – безнадійно сказав детектив Джейкоб Клинс, коли алібі ще одного підозрюваного справдилося. – Чим більше я в це вглиблююсь, тим менше вірю, що знайду його.

Річ була у тому, що на протязі всього грудня якийсь невідомий викрадав дітей. Потім їх тіла знаходили разом з різними іграшками і записками «Один отримав подарунок, лишилися тридцять» «Двоє отримали подарунок, лишилися двадцять дев’ять». І так далі по порядку.  Найстрашніше було те, що вже тридцять дітей «отримали подарунки». Ще більше похмурності додавало питання «Що буде, коли всі діти отримають подарунки?».  

- Джейкобе, до нового року залишилося шість годин. Піди додому, відпочинь. Завтра можеш знову повернутися до розслідування. – Сказав друг Джейкоба, Альберт. Останній дуже непокоївся, що Джейкоб займається лише цією справою забувши про відпочинок.

Але Джейкоб не любив кидати почату справу

- Ні, я впевнений, що відповідь дуже близько – відповів він. – тим паче до кого мені йти? Я самотній.

На таку відповідь Альберт лише зітхнув, але потім у нього з’явилася ідея.

- Слухай, раз така справа, мені також ні до кого йти. Давай я зараз піду в магазин і куплю щось нам поїсти. Будемо разом думати над справою

- Гарна ідея, добре.

***

- Він робить все ідеально. Так не може бути. Має бути десь хоча би найменша помилка, яка і приведе до його програшу. – Проказав Альберт ще раз прочитавши справу останньої дитини, Скотта Віна.

- Я про це і кажу – відказав Джейкоб. Нічого, зовсім. Ми точно щось пропустили…

Вони би так дискутували далі, якби не музика, що йшла з складу. Музика була неначе від якоїсь іграшки. У Альберта та Джейкоба застигло серце. Все через те, що разом із Скоттом була знайдена музична коробка, з якої вистрибує клоун на пружині. І ця коробка мала такий самий звук. Двоє одразу линулися туди. Ввімкнувши світло вони втупилися в коробку, ручка якої крутилася самостійно. Так продовжувалося близько десяти секунд. А потім звідти вистрибнув той самий клоун.

- Напевно зламалася. – Сказали детективи в один голос.

Джейкоб хотів підійти, щоби закрити коробку. Але аж тут клоун ожив і сказав:

- Нарешті я розібрався, як нею користуватися. О, я бачу, що я тут не один. Добрий вечір.

Від побаченого обоє скрикнули. Не кожен день бачиш живу іграшку, залишену вбивцею.

- Т-т-т-т-ти хто? – Злякано спитав Альберт.

- Ах так, я забув представитися. Я Скотт. – Відповів клоун, але побачивши непорозуміння на лицях у старших він вирішив пояснитися. – Так, я не схожий на дванадцятирічного підлітка. Але все по порядку. Після інциденту я опинився в іншому приміщенні. І тепер я міг бачити себе. Мені потребувалося не багато часу, щоби зрозуміти, що моя душа відокремилася від тіла. Той чоловік якраз покидав будинок лишивши мене на одинці. Я намагався пройти крізь стіну, але нічого не виходило. Тож я вирішив оглянути свій «подарунок». Через прорізь в коробці я міг побачити клоуна. Прошу зазначити, що я люблю клоунів. В той момент єдине, що прийшло в мою голову, це спробувати вселитися в іграшку. Як бачите, в мене це вдалося. Але вийти з неї я вже не міг. Так я і залишився чекати допомогу. Через деякий час сюди прийшли поліціанти. Вони точно не очікували мене там знайти. Потім спецназ, обшук і таке інше. Далі мене привезли сюди на склад. Я втомився, тому вирішив поспати. Після прокинувшись я почав намагатися вибратися з цієї коробки. А далі ви вже знає.

Були би Альберт та Джейкоб в іншому часі, ніколи би не повірили в це. Але після 2024 року, та суперсилами у людей можна повірити у все.

- Слухай, а він може бути корисним свідком – сказав Альберт до Джейкоба, а потім до Скотта. – Слухай, хлопче, ти нічого особливого не пригадуєш?

Клоуну знадобилося кілька хвилин на роздумів, після чого він сказав:

- Якщо ви маєте на увазі, чи я пам’ятаю його лице. То ні, вин прикрив їх накладними вусами та бородою. Але в мене є ще дещо. Мене насторожило, що він перед тим, як піти замаскував одні двері. Неначе не хотів, щоби їх знайшли.

- Ось воно! – Ледве не крикнувши сказав Альберт – Якщо ми ще не знайшли ці двері, то вони і є тією самою помилкою, про яку я сказав. Що ж, рушаймо туди. Ти ж зможеш показати, де саме ці двері, Скотте?

- Так, звісно.

***

Машина Альберта.

Вся поїздка була доволі весела. Хлопець весь чай розказував якісь жарти. На відміну від інших присутніх, у нього був веселий натрій. Святкового настрою додавала музика із радіо. Але, на жаль, дорога була не далекою.

***

- Треба тебе сховати. – Сказав Джейкоб. – А то у поліціантів можуть виникнути питання.

- Добре

Альберт прикрив коробку пальтом. По плану Джейкоб мав відволікти увагу, а Альберт пройти.

- Доброго вечора, панове. – промовив Джейкоб, достаючи документи. – перед вами Джейкоб Клинс, детектив. Це мій напарник молодший детектив Альберт Деннер. Ми хочемо перевірити приміщення на наявність нових доказів.

- Ах так, пане Клинс, проходьте.

- Дякую

Альберт ринувся вперед, коробку не помітили. Тож все пройшло як треба. Спустившись по драбині в велику кімнату вони дістали Скотта.

- Показуй, де двері.

Скотт тикнув на одну із стін, саме туди детективи і попрямували, підійшовши до точного місця, куди показав клоун, Альберт ударив кулаком. Дощечка одразу зламалася. Потім він вибив дерев’яні двері, і зайшов в кімнату.

- Боже мій.

В кімнаті був всякий мотлох. Але самою цікавою була карта міста, на якій було позначено тридцять одну точок. На тридцяти із них було написано «Подарунок доставлено». Всі ці точки показували місця, в яких найімовірніше були вкрадені діти. Та книга, яка була відкрита на «Обряді Санти». Там йшлося про виклик демона Санти Клауса. Для цього треба потрібно було змусити заснути 31 чоловік о півночі кожного дня грудня, а потім «Подарувати їм іграшку від Санти». Тепер трійця мала координати останнього місця злочину. Тож вони рушили туди.

- Так от чому він приносив своїх жертв сюди, а не залишав їх на місці. Тут знаходиться пентакль. Тому його і не вдалося змити. Але як він пробирався крізь поліцію непоміченим?