Розділ ІV

Зранку Джон Еванс трохи побоювався, щоб погода не стала на заваді прогулянці, про яку вчора вони з Робертом і дівчата домовились здійснити. Та його страхи розвіялись, як тільки він глянув у вікно. Погода була чудовою! Кращої погоди для прогулянки не можна собі було й уявити. Це його дуже потішило, так само, як і Роберта.

Настав час виходити. Хлопці вийшли з будинку і пішли до пам’ятника у центрі міста, саме там вони домовились зустрітися. Дівчат ще не було, але чекати їм довелося недовго.

— Доброго ранку! — привіталися дівчата, коли підійшли до пам’ятника.

— Доброго ранку! — привітались хлопці.

— Куди підемо? — запитала Емілі Лейн.

— Можливо в парк? — Джон Еванс відповів запитанням на питання.

— Це чудова ідея! Я так давно не гуляла у нашому парку! — сказала міс Касандра Міллеурен. 

— І мені подобається. — погодилася Емілі.

До парку було недалеко. Роберт йшов поруч із Касандрою, а позаду них ішли Джон та Емілі.

— Яка гарна сьогодні погода. — сказала Емілі.

— Не можу не погодитись. Сьогодні не надто спекотно, але немає холодного вітру. До того ж, небо чисте. — погодився Джон.

Після цієї короткої розмови постала коротка мовчанка.

— Міс Лейн, можна у вас дещо запитати? — Еванс порушив мовчанку першим.

— Звісно. 

— Ви любите театр?

— Люблю. Хоча деякі п’єси мене зовсім не цікавлять, зазвичай я ходжу до театру, щоб подивитись на вбрання акторів. — відповіла Емілі Лейн.

— Отже, вас цікавить одежа? А самі ви любите шити? — запитав Джон.

— Так. Шиття – це те, що я найбільше люблю робити. Наприклад, цю сукню я пошила сама. 

— Справді? Ви справжня кравчиня! Я б ніколи не подумав, що цю сукню шив не найзнаменитіший дизайнер. — захоплено промовив Джон.

Міс Лейн засміялася.

— Дякую, містере Евансе. — сказала вона.

Друзі щойно зайшли до парку.

— А чим ще ви цікавитеся? — запитав Джон.

— Мені важко сказати… Я цікавлюсь всім, що якось стосується одежі, а все інше мене не дуже цікавить. 

— А музика? Невже вас не цікавить музика?

— Я вмію грати на скрипці і на фортепіано, проте я не люблю це.

— Зрозуміло. — відповів Джон. Він був трохи розчарований, адже сам дуже любив музику. Він грав на фортепіано і завжди хотів, щоб його майбутня дружина грала з ним ансамблем, або хоча б щоб у їхньому домі хоч інколи лунала музика. Але незважаючи на те, що міс Лейн не любила грати, вона навчилась грати на двох інструментах, а це вже викликало в нього захват і повагу.

— Ви так багато мене питаєте, містере Евансе. — сказала Емілі. — дозвольте і мені вас що-небудь запитати.

— Гаразд.

— Ви любите полювання? Їзду верхи?

— Полювання мені не особо подобається, проте їздити верхи я люблю. — відповів Еванс.

— Знаєте, я також люблю їздити верхи. — сказала Емілі.

— Справді? — здивувався Джон, адже зазвичай дівчата таким не цікавляться.

— Так. Я навіть пошила собі костюм для їзди. — сказала Емілі.

— Це чудово! — сказав Джон.

Далі вони трохи помовчали і продовжили спілкуватися на звичайні теми. Проте згодом тема для розмови зникла і вони б залюбки приєдналися до Роберта із Касандрою, проте у них справи були значно краще. Вони розмовляли безперервно. Він був трохи засмучений через те, що тем для розмов із міс Лейн у нього більше не було.Загалом, Джон був спокійним і мовчати для нього було цілком звичним. Але відтоді, як він жив разом із Робертом він почав більше розмовляти, щоб підтримувати дружбу із сусідом. І тепер, мовчки гуляючи з міс Лейн, він не відчував себе комфортно, бо хотів хоч якось зробити цю прогулянку для них обох веселішою. Він завів розмову про різні країни, запитувався про те, які саме міс Лейн мріє відвідати. Отримавши відповідь і таке ж запитання – відповів на нього. Інколи вони обговорювали природу навколо, аж поки наближався час обіду. 

Закінчивши прогулянку хлопці відвели дівчат під їхні будинки. Коли Джон підвів міс Лейн під будинок, вона сказала: 

— Мої батьки попросили мене запропонувати вам пообідати з нами, якщо вас це не затруднить. Я зовсім забула сказати вам про це під час прогулянки.

— У мене немає ніяких справ і обід ще неготовий, тому я можу прийняти цю пропозицію. — відповів Джон. І увійшов до будинку за запрошенням міс Лейн.

Вибачте за таку довгу публікацію. Дякую, за те, що читаєте!