Розділ І

Розділ І

У червневий недільний вечір містер Джон Еванс прибув на бал разом із своїм другом містером Робертом Грейліном. Їм було по двадцять два роки і вони разом навчались в університеті, який закінчили у цьому році. Обидва хлопці були дуже вродливими, про що і свідчили захоплені погляди на них. Джон мав чорне трохи кучеряве волосся, бліду шкіру і голубі очі. Роберт мав русе волосся, бліду шкіру та зелені очі. Друзі були високими та одягнуті в дорогі костюми.

Бал був дуже пишний, було багато невідомих гостей. Хлопці розташувались під балконом поблизу танцювальної площадки і розглядали оточуючих.

Зовсім скоро вони помітили двох вродливих дівчат, які стояли під балконом навпроти них. Вони про щось весело розмовляли і іноді поглядали на них. Обидві були стрункі та середнього зросту. Дівчина справа мала бліду шкіру, карі очі та світле волосся, яке було зібране в просту, проте елегантну зачіску. Вона була одягнута в темно-синю сукню з дорогого матеріалу. Це була дев’ятнадцятирічна міс Емілі Лейн. Поруч з нею стояла міс Касандра Міллеурен. Вона мала трохи смугляву шкіру, карі очі і довге каштанове трохи кучеряве волосся. На голові у неї красувалася невеличка золота діадема, а одягнута вона була в дорогу помаранчеву сукню.

— Джоне, а хто ця юна леді поблизу міс Лейн? — запитав містер Грейлін у свого товариша.

— Це найстарша донька містера Міллеурена. — відповів містер Еванс.

— А вона одружена? А то я раніше її не бачив.

— Вона навчалась закордоном і лише нещодавно повернулась. Наскільки мені відомо, у неї немає пари, так само, як і у міс Лейн.

— Ти не проти, якщо я піду спробую запросити міс Міллеурен на танець?

— Ні, а я запрошу міс Лейн.

Молодики підійшли до дівчат.

— Міс Лейн, міс Міллеурен дозвольте вас познайомити з моїм добрим другом містером Робертом Грейліном. — привітався містер Еванс. Дівчата привітно всміхнулись.

— Дами…— привітався Роберт.

— Мені ще не випадало нагоди зустріти вас, містере Грейліне. — привітно сказала міс Міллеурен.

— А я вже бачила містера Грейліна, щоправда завжди із містером Евансом. — відповіла міс Лейн.

— Міс Міллеурен, чи надасте ви мені таку честь і потанцюєте зі мною цей короткий танець? — запитав Роберт.

— Із задоволенням, містере Грейліне.

І вони пішли танцювати. Джон із міс Лейн спостерігали

— Це дуже гарний бал, містере Евансе, чи не так? — Емілі першою порушила мовчанку.

— Справді. Тут дуже гарно. Чи будете ви такі ласкаві потанцювати зі мною, міс Лейн?

— Залюбки.

Четверо друзів танцювали. Джону дуже сподобалась міс Лейн. Вона була дуже красивою. Міс Емілі Лейн завжди одягала дорогі сукні, незважаючи на те, що її сім’я була на межі банкрутства. Містер Лейн був власником кількох розкішних готелів, але з теперішньою кризою його готелі були майже безлюдними. Про матеріальні проблеми сім’ї Лейн було відомо всім, проте своїм виглядом Лейни перевершували багатьох на цьому балі.

Після танцю містер Еванс ходив бо залі поруч із міс Лейн весело розмовляючи на різні теми. Раптом перед ними постали містер Джекі із його супутницею, молодою симпатичною дівчиною. Вона мала русе волосся середньої довжини, голубі очі і бліду шкіру. Одягнута вона була в білу сукню, а на шиї у неї висів невигадливий срібний кулон із зеленим каменем. Зустріч дуже здивувала Джона, адже містерові Джекі не менше тридцяти п’яти років і він дуже рідко відвідував бали через відсутність пари, а тепер з’явився з надто молодою для нього дівчиною, яку Еванс ще ніколи не бачив. Хоча можливо це його племінниця чи якась інша родичка. Джекі був високим чоловіком з каштановим волоссям та смуглою шкірою. Його очі були карими. Він мав власний банк, щоправда за відгуками не дуже надійний, проте коштів чоловікові не бракувало. Еванс завжди поважав містера Джекі, не дивлячись на численні несхвальні відгуки, адже незважаючи на відсутність успіху у власній справі, Чарльз Джекі був дуже розумним і вченим.

— Містере Джекі, давно я вас не бачив. — привітався містер Еванс.

— І справді, Евансе. Я тепер часто відвідую різні заходи. — відповів Джекі.

— А хто ця юна леді поруч з вами? Здається ми не зустрічалися раніше. — запитав Джон.

— Це вихованка мого батька, якщо так правильно казати. — відповіла міс Лейн. — Її звуть Кітті Дейн.

Тепер Джон все зрозумів. Він ніколи не вірив в те, що така дівчина існує. Він думав, що це вигадки пліткарок. А тепер переконався у тому, що помилявся. Історія розпочиналась з того, що колись у сім’ї Лейн працювала одна жінка, яка зрадила своєму чоловікові і народила дитину. Вона не змогла довго тримати цю таємницю і розповіла про зраду чоловікові. Чоловік вигнав її з дитиною і вона, не маючи майже нічого, не могла утримувати себе і дитину, тому вона залишила дитину на порозі дому містера Лейна, а сама пішла туди, де її ніхто не знав. Потім, її чоловік шукав її, бо вибачив їй і хотів, щоб вона повернулась, але не знайшов. А містер Лейн прийняв дитину і дав їй ім’я Кітті, але не зміг дати своє прізвище по певних юридичних причинах і тому дав їй прізвище Дейн і виховував разом із своєю донькою.

— Приємно познайомитись, міс Дейн. — відповів Джон. — Я Джон Еванс.

— Мені теж приємно, містере Еванс. — щиро сказала дівчина.

— Скоро розпочнеться ще один танець, Кітті, ходімо. — звернувся Чарльз Джекі до міс Дейн.

— Гаразд. — промовила дівчина. Джон почув у її словах певний смуток та і вигляд її свідчив про небажання більше танцювати, але її супутник цього не помічав.

Вони пішли у напрямку сцени. Коли вони зникли з поля зору містер Еванс поцікавився у своєї супутниці:

— Скільки міс Дейн років?

— Сімнадцять. — відповіла Емілі Лейн.

— Лише сімнадцять?! Хіба ваші батьки схвалюють таку різницю у віці між нею та Джекі? — здивувався Джон.

— Вони цілком задоволені, до того ж це вони заохочували Джекі до подальших зустрічей із Кітті, після того як він одного разу виявив своє захоплення її грою на фортепіано. — відповіла Емілі. — Але чи ми далі будемо розмовляти про них? Може краще підемо потанцюємо?