Глава 1. Знайомство

Глава 1. Знайомство

Немісцеві

Лондон. 1930 рік. Темний кабінет із запахом дерева та сигар. За вікном похмурі сутінки, дерева вкутані густим синюватим туманом після холодного осіннього дощу. Луною розлітається гучний дзвін старовинного годинника. Батько схвильовано стукає пальцями по столу, задумливо роздивляючись, як залишки краплин повільно стікають запітнілим склом.

— Ти не уявляєш, у що вплутуєшся, Джоне! Адже тобі всього вистачає, для чого треба пхати свого носа у великі гроші?

— Не можу й не сидітиму під твоєю опікою. Епоха автомобілів у розпалі популярності. Відкривши майстерню, самостійно зароблятиму.

— На відміну від брата та сестри, Джоне, ти завжди був самостійним. Роберту двадцять, а в нього на думці лише подружки й танці. Про Бетті взагалі мовчу, вона ще дитина.

— Я зможу їм допомагати, особливо братові. Нехай би працював зі мною. Але ж він не хоче.

— Він ще не визначився, чим хоче займатися. Ти знаєш, що нас і так не люблять у місті. Тебе за зухвалість, мене за гроші. Розумієш, що одразу знайдеться той, хто захоче завадити твоєму успіху?

— Батьку, ти побудував сигаретну імперію, бувши молодшим, ніж я зараз, й упорався, не маючи підтримки. Чи ти не віриш у мене?

— Я завжди в тебе вірив, сину мій, — він підіймається з глибокого шкіряного крісла, підходить ближче, — вірив та віритиму. А ще знаю, що впертий, як твоя мати, тому тебе не зупинити. Замислив — роби. Тільки чому відмовляєшся від грошей?

— Мені вистачить тих, що я накопичив і напрацював, у тебе не візьму ні фунта. Ми вже це обговорювали.

Батько, попри свої п'ятдесят дев'ять років, жваво прямує до величезної шафи з різьбленого дерева, відчиняє дверцята та дістає чорну коробку з глибини полиці.

— Підійди, — говорить, махаючи рукою. — Я довго його зберігав. І ось настала мить відпустити тебе та відпустити його.

З обережністю виймає із коробки з оксамитовим покриттям усередині револьвер «Левоше», з дерев'яним руків'ям, на якому вигравійовані ініціали «VW» — Вальтер Вуд.

— Завжди носи з собою і не довіряй людям. Кожен захоче позбавити тебе статків. Тому що заздрість — найголовніший ворог людства. Через заздрість зраджують, підставляють та вбивають. Ти повинен уміти захистити себе, а коли мене не стане, бути опорою та стіною для брата й сестри. У тебе більше нікого, крім них, немає.

— Це найкращий подарунок, який ти мені дарував за все життя! — тільки й можу вимовити, бо складно щось говорити, коли бачиш похмуре обличчя батька.

Нехай вдає, що не знає про сталевого американця за моїм ременем на спині — самозарядного кольта «Браунінга-М1911» 1926 року. Ходжу з ним уже рік, але й досі не уявляю, як батько наважився віддати свого історичного улюбленця.

— Пам'ятай, сину, що в будь-який момент ти можеш прийти по допомогу!

— Пам'ятаю. Дякую тобі! — відчуваю, як він обіймає мене за плече.

Роберт та Бетті — рідні люди, за яких я віддам життя. Важливіших за батька та цих двох більше нікого немає. Мати померла під час складних пологів при народженні молодшої сестрички. Бетті, зараз їй сімнадцять, викапана мати. Дивлюся на неї як на маленьке досконале створіння, миле й добродушне, не здатне скривдити навіть мурашку під ногами. Попри те, що ми мали відомий родовід, власні апартаменти в центрі Лондона, великий заміський будинок, прислугу та безліч ворогів, батько виховував нас у суворості та справедливості. Але ми підвели його. Подорослішавши, я став покидьком, який нікому не вірить, Роберт — гулякою, а Бетті — просто маленька принцеса.

Виходжу з кабінету та йду великою залою епохи колоніального стилю. На стінах висять картини світових художників, горить безліч канделябрів, а в центрі стіни принадно потріскує гарячий камін. Люблю посидіти в тиші на самоті, дивлячись на червоно-сині відблиски вогню.

Чую здалека голос Дороті, нашої хатньої робітниці. Висока, смаглява, з густим кучерявим волоссям. Вона могла б стати героїнею однієї з картин у нашому будинку.

— Віскі з льодом та сигару, сер? — ця жінка з легкою сивиною завжди до мене ставиться з ніжністю та турботою.

— Так, не відмовлюся, будьте такі люб'язні.

Сідаю перед каміном, роздивляючись батьківський подарунок. З цього револьвера розпочалася сімейна історія, почалася боротьба за справу, за розвиток тютюнової компанії. У батька було та й зараз є немало конкурентів. Тому він добре розуміє, що таке ж належить здолати й мені.

Дороті приносить на срібній таці наповнену склянку і коробочку з сигарами, які виготовляє завод нашої сім'ї, біля них лежить невелика золота гільйотина. Кращий тютюн у всій Англії, без перебільшення. Хоча я віддаю перевагу сигаретам, але зараз уся атмосфера та настрій налаштовують на інше. Сигара, віскі, камін. Десь збоку тихо грає джазова музика. Відмінно! Без особливих зусиль обрізую кінчик сигари гільйотиною, кидаю його на тацю. Один помах фірмових сірників, і гіркий дим наповнює рот, м'яко обпалюючи язика смаком. Феноменальний винахід!

За спиною хтось ходить. Це Чарльз Скот — дворецький. Літній чоловік, йому майже сімдесят, він вірно та віддано служить сімейству Вуд близько сорока років. Біла сорочка, метелик, ідеально випрасуваний смокінг та кришталево чисті білосніжні рукавички.