Джоконда: Таємниці крізь віки

Побачивши її, переводить подих, серце починає стукати, як шалене, в голові починають плутатися думки, а дар мови зникає. І це не дивно, адже я стою перед найвеличнішим витвором мистецтва у світі – Джокондою, картиною яка зберігає в собі сотні секретів. Підійшовши ближче, та вдивившись в той самий погляд, який проникає крізь століття, я встала наче зачарована починаючи  чути, ніби хтось до мене говорить.

Так і було, тихий жіночий  голос, але такий чіткий, лунав ніби в моїй голові, питаючи : “Ти прийшла, щоб дізнатися мою історію?” . Не встигнувши повірити в почуте, майже одразу пролунало наступне “Я – Мона Ліза, і моя історія починається задовго  до того, як Леонардо да Вінчі взяв до рук пензля.” Не втрачаючи нагоди, я спробувала підтримати нашу розмову, але ж звісно мені не довелося нічого казати в голос, бо Мона Лізі вистачало лише подивитись в мої очі, аби  зрозуміти, що я хочу запитати, чи які в мене враження від її розповіді. Побачивши іскру зацікавленості в моїх очах картина, продовжила свою розповідь, де розказала про те, як Леонардо, великий майстер, шукаючи своє натхнення мандрував Італією, спостерігаючи за людьми та природою яка його оточувала.  В один із таких днів спостережень, його увагу привернула жінка, ім’я якої було  Ліза  дель Джокондо, вона зачарувала відомого майстра  своєю таємничою посмішкою, та згодом  стала його музою.  Судячи з моїх спостережень Леонардо бачив у Джоконді не просто жінку, з таємною посмішкою, а жінку яка стала для нього символом загадковості та краси, яку як би сильно він не хотів,  неможливо було пізнати до кінця. Підтвердженням моїх так званих здогадок стали такі слова картини :«Він малював мене з любов’ю та терпінням, вкладаючи в кожен мазок частинку своєї душі.»

Не знаю що саме сприяло продовженню нашої розмови, чи то мій погляд, який був направлений в далечінь, та загублений в пошуках власної правди, чи бажання картини продовжити нашу таємничу розмову, але раптово та тиша, яка утворилася між нами, різко обірвалася такими словами Джоконди :« У кожного з нас є свої таємниці, які інколи, навіть ми самі не здатні розгадати. Але я точно знаю, що Леонардо бачив у мені не просто якусь загадку, чи таємничу посмішку, він бачив мої думки, переживання, емоції, та  те що багатьом людям було непідвладне. Тому ця картина і вийшла такою загадковою, бо в кожен колір, кожен мазок, кожну тінь та в кожну деталь він вклав особливий сенс.» Ці слова змусили задуматися, над тим що кожен з нас бачить у цій картині щось особливе, для кожного з нас вона має різне значення. Зрозумівши хід моїх думок Джоконда на останок сказала : «Ти правильно все зрозуміла, а тепер подумай  над тим, що ТИ бачиш у мені …»

На цьому наша таємнича розмова закінчилася, де кожен з нас залишився в глибоких  роздумах.