Коли часу обмаль

Майк мчав коридором, тікаючи від переслідувачів. Серце калатало, готове ось-ось вискочити з грудей. Від тривалого бігу в боці нестерпно кололо. Чоловік задихався, не маючи можливості перевести дух. Люди, що переслідували його, буквально наступали йому на п'яти. У свої сорок два Майк уже добряче зносився, куди йому змагатися зі спортивними, накачаними молодиками.

Він на втіках ось уже котрий день. Картковий борг — не жарт. За таке можуть і вбити. Саме цього зараз і побоювався Майк. Картяр до мозку кісток, він звик до невиправданого ризику, тому часто ходив по лезу ножа, ризикуючи всім, а інколи й своїм життям.

— Не дрейф, Майкі! Ти викрутишся! — твердив утікач, підбадьорюючи самого себе. Він бував і не в таких халепах, але завжди виходив сухим із води. Дехто якось сказав: «Майкі, сучий син! Ніщо тебе не бере! Мабуть, ти народився в сорочці.» Що ж, може воно й так. Йому було добре відомо, що мало хто з шулерів доживав до старості й вмирав своєю смертю. Але поки що Майку це якось вдавалося.

Поки що... ось саме. За шулерство ламали руки, відрізали пальці, щоб більше не зміг підтасовувати карти, а іноді просто викидали з вікна готелю або банально вбивали ножем. Уява послужливо малювала моторошні картини розправи. «Так, стоп! Не варто впадати у відчай! Якщо вдавалося раніше, значить, вдасться і цього разу. Чому б і ні?!»

Позаду чувся тупіт ніг, що відбивався луною в лабіринтах довгого коридору. Це ж треба було так влипнути?! Банально не пощастило! Він обіграв не ту людину, зазіхнувши на жирний куш. А, як відомо, великі гроші дурнів не люблять. Той тип добряче вляпався, програв практично всі свої статки, включно з бізнесом і нерухомістю. Майк тоді радів перемозі! Пам'ятається, довелося поділитися кругленькою сумою з тим, хто привів до нього цього любителя азарту. Щоб полоскотати нерви адреналіном, товстосум шукав пригод на свою дупу. І ось знайшов. Тільки коли схаменувся, залишився ні з чим. Але той тип виявився недурним. Він знайшов спосіб повернути свої гроші, змусивши Майка відігратися. Ось тільки грати сам він більше не став, а поставив за себе досвідченого шулера, який обдурив горе-картяря на раз-два. Його знайшли, а потім зробили пропозицію, від якої той не міг відмовитися. Недарма картковий борг вважається боргом честі. Тільки це була вже зовсім інша гра, яка більше нагадувала битву титанів. І хоч Майк знав про покер практично все, знайшовся той, хто знав про нього ще більше. 

Грали сам на сам. Але ставка була не на гроші, як ведеться, а на час. Умовою Майку поставили десятигодинну гру, протягом якої він не міг зупинитися. За правилами гравці виграють або програють стільки, скільки встигають за цей проміжок часу. Майк програв. І програв стільки, що життя його не вистачить, щоб відпрацювати борг.

Таке ось покарання спіткало його за необачність. Сам винен, треба було ретельніше перевіряти клієнта. Не всяк той лох, у кого водяться гроші. А Майк опинився без захисту. Голенький, хоч на блюдечку подавай. А все тому, що відмовився працювати на общак, у такому разі не розбагатієш. 

Він усе ще мріяв стати багатієм. Звісно, були в житті й злети, і падіння, але стабільності не було ніколи. Майк мріяв виграти стільки, щоб можна було «відійти від справ» і вистачило на безбідну старість. Але в глибині душі він розумів, що ніколи не зупиниться. Азарт був у нього в крові, він і помре з ним.

Чи шкодував Майк, що вплутався в ту гру? Ні, анітрохи! Він би зробив це ще раз, не замислюючись. Гра була його життям. Азарт, тонка грань між злетом і падінням, живили його єство, давали сили та бажання жити. У його житті ніколи не існувало інтересу, сильнішого за покер. Майк уже й не пам'ятав, коли вперше взяв до рук колоду карт. Усе почалося ще з молодості, й так захопило, що стало сенсом його існування.

На думку психологів, деякі люди страждають на ігрову залежність, яка практично не лікується. Ризик дає потужний сплеск адреналіну в крові. Адреналіновий голод на кшталт наркотику, коли після першої дози світ розкривається в нових фарбах та хочеться відчути це ще і ще. Пересiчнi громадяни вважають таких втраченими людьми.

Чи вважав себе хворим Майк? Аж ніяк! Він використовував слабкості залежних від гри людей. Саме вони становили більшу частину його клієнтів. А сам він був професіонал своєї справи, закоханий у покер. Ось візьмемо, приміром, людські стосунки: любов і прихильність — абсолютно різні почуття. Любові віддаються без залишку, а прихильність — лише тимчасове явище. Хоча звідки йому знати? Адже сам Майк ніколи й нікого не кохав. Професія, яку він обрав (а справжній картяр — це саме професія), не залишає місця іншим бажанням. Такий, як він, не може мати сім'ю: дружина і діти перебуватимуть у постійній небезпеці. Люди його кола — одинаки по життю. Карти дають не тільки злети, а й падіння, часом настільки глибокі, що ледве вдається вибратися звідти самому. Ось як зараз, наприклад...

Попереду показався глухий кут. Не може такого бути! Тут, напевно, був вихід! Серце в грудях зробило перекид. Тупіт чужих ніг наближався. За спиною почувся грубий, знущальний голос:

— Майкі, тобі не втекти цього разу! Не витрачай сили даремно.

Ха! А як же! Йому пропонують здатися? Та нізащо! Краще вистрибнути у вікно, ніж віддатися в руки цим головорізам. Утікач судомно нишпорив очима по стінах темного, погано освітленого коридору дешевого готелю. Саме тут він заліг на дно, рятуючи свою шкуру. На розплату за боргом дали всього десять днів, але таких грошей йому за все життя не заробити. Ось він і подався навтьоки. Але Майка вистежили.

Нарешті, погляд його натрапив на отвір у стіні.

«Ось він, вихід!» Чоловік вискочив на сходи. Але глянувши вниз, помітив двох головорізів, що поспішали назустріч. Майк кинувся нагору, перескакуючи через дві сходинки.

— Не втечеш, гад! Далі дороги немає, — почувся крик переслідувача.

Але Майку не вперше було тікати. Задихаючись та тримаючись за серце, він піднявся на самий верх і вискочив на дах. У скронях відбивався скажений пульс, в очах темніло. Але зупинитися зараз було рівнозначно самогубству. Змірявши очима відстань, Майк розігнався і перестрибнув на сусідній дах. Потім ще на один... і ще...