Джок-он-Лок у лісі

Пам'ятаєте попередню розповідь про Джок-он-Лока? Так, про його першу пригоду, яка спочатку була прогулянкою до парку, потім до ринку; далі до ще одного парку, біля якого було озеро; а наступного дня він разом зі своїм господарем Семом врятував бідну птаху, потім день народження Сема, прогулянка до лісу... О! Ліс! Хочете дізнатися, що відбулося із Джок-он-Локом далі? Тоді слухайте.

Одного разу, Джок-он-Лок спостерігав за пташкою, яка сиділа на невеликій товстій гілці. Джок-он-Лок був дуже пильною собакою. Тому, він приготувався та як стрибне на дерево, та й впаде з нього, бо не вміє на ньому лазити. А пташка, за якою він спостерігав, перелякано полетіла звідси.

Джок-он-Лок засмутився, що не встиг погратися з пташкою. Він спостерігав за нею, як вона спокійно собі летіла, та й десь ділася. Доречі, не тільки Джок-он-Лок спостерігав за пташкою: навіть Сем, його господар, який був у цей час засмучений. Він був засмученим, бо її мама поїхала з міста, через те, що Сем "невчасно" прийшов на її день народження. Тому, Сем не думав про нічого спільного, а просто дивився на пташку, в результаті чого, крикнув:

— Еврика! Я знаю, що нам робити!

Він побіг до виходу, й там покликав свого улюбленого друга:

— Джок-он-Лок! Йди сюди! У мене для тебе гарна новина!

Джок-он-Лок був радий почути голос свого господаря. Він гавкнув, і побіг до Сема, облизуючи його у щоку.

— Годі, годі! — попросив Сем, радіючи своїй собачці. — Давай не будемо постійно мене облизувати. Гаразд?

Джок-он-Лок гавкнув. Це означає, що він погодився на прохання Сема.

— Слухай: у мене для тебе гарна новина, — почав казати Джок-он-Локу Сем, й показав на пташку, яка кудись летіла: — Бачиш, он ту пташку? Вона летить до лісу, який недалеко від нашого міста. І я тут подумав, що ми повинні також піди до лісу, оскільки я б хотів подихати свіжим повітрям. Тобі також це не завадить. Ти не проти?

Джок-он-Лок подивився на пташку, яка летіла у напрямку лісу, й зрадівши, він з гавкітом підстрибнув. Це означає, що він погодився й хоче якомога швидше піти до лісу.

— Тоді, чого ж ми чекаємо? Гайда збиратися! — сказав Сем своєму другові. — На нас чекають нові пригоди!

Сем пішов як солдат до свого будинку, як й Джок-он-Лок пішов за ним. Там вони зібралися, взяли кошик для грибів та й пішли від свого двору, зачинивши за собою двері. Доречі, оскільки Джок-он-Лок був веселою та слухняною собакою, Сем дозволяв йому прогулюватися навіть без його контролю. Так: ніяких нашийників, ніяких кулаків на собаку, він був, як сказати... Як „вільний козак на Запорозькій Січі“. Тому, вони залишили за собою місто, та увійшли у лісові „ворота“, який вже виднівся неподалік.

Сем був любителем погуляти до лісу. Він вдихнув свіже повітря, й спокійно зітхнув:

— Ах, яка краса. Аж вмерти можна! Так, Джок-он-Локу?

Джок-он-Лок гавкнув у відповідь.

— Ти тільки подивися, як тут гарно, скільки тут пташок літає, тварин живе он скільки! — казав Сем про цей ліс. — Це просто... неймовірно. Просто неймовірно! Кажу: аж вмерти можна! Чи не так, Джок-он-Локу?

Джок-он-Лок знову гавкнув у відповідь. Він радісно підстрибнув.

— Так, мій друже, — зрадів Сем, що Джок-он-Лок погоджується. — Так! Це дійсно правда! Ходімо: прогуляємося, подихаємо свіжим повітрям, назбираємо грибів, та побудемо біля ставка озера.

Сем і Джок-он-Лок зробили свій „перший“ крок до лісу, й не звертаючи увагу на задній шлях, пішли по стежці на пошуки грибів.

Гриби було складно шукати. Сем і Джок-он-Лок повсюди їх шукали, але нічого не знайшли. Раптом, Джок-он-Лок помітив один червоненький гриб — мухомор. Такий червоний, з білими цятками, але отруйний. Тому, коли Сем побачив Джок-он-Лока біля цього гриба, він злякався й сказав, що це неїстівний гриб і ним можна отруїтися. Тому, Джок-он-Лок залишив цей мухомор, написавши на ньому своє „повідомлення“, й зі своїми господарем відправився далі.

Наступний гриб, який знайшов Сем, була лисичка — така смаковита, аж з'їсти хочеться! Тому, пояснивши своєму другові, що це їстівний гриб, він забрав його, та прямо на своїх очах знайшов ще три таких, які також поклав у кошик. Джок-он-Лок шалено накидувався на гриби, коли він бачив, а Сем постійно ругав його, обіцяючи, що за гарну поведінку він отримає різнокольорову кісточку (то елемент корму, який був ласощем для Джок-он-Лока).

Джок-он-Лок любив стрибати по гіллям. Він як раз у цей момент, коли Сем шукав білий гриб, почав стрибати по гілках. Це злякало Сема, коли він побачив це.

— Джок-он-Локу! — перелякався він, переживаючи. — Не стрибай так далеко! Стій!

І він побіг навздогін за ним.

Джок-он-Лок стрибає з гілки на гілку, а Сем постійно бігав за ним, гукаючи:

— Джок-он-Локу, не треба стрибати по гілках! Раптом, впадеш, — поранешся. Ти не кіт, щоб приземлятися на чотирьох ногах! Тому, зупинися негайно!

Джок-он-Лок не чув свого господаря. Він радісно гавкав, стрибав по гіллям та радів життю. По дорозі, Сем ледве не загубив свій кошик з грибами. Тому, коли він побачив, що Джок-он-Лок зупинився на гілці, яка була трохи ближче до землі, то сказав йому:

— Негайно сюди, Джок-он-Локу! Ходімо, розповім тобі трохи про мох.

Мох? У-у-у, буде цікаво! Джок-он-Лок гавкнув й підійшов до свого господаря, у результаті чого, вони пішли далі прогулювався лісом.

По дорозі, Сем розповів своєму другові про мох:

— Дивися, Джок-он-Локу: бачиш, яка пухнаста трава зелено-помаранчевого кольору? Так от, це — мох, найулюбленіша їжа оленів. Так, олені люблять цю траву, оскільки вона містить корисні для них вітаміни. Люди, на жаль, не їдять моху, оскільки наш шлунок не може перетравлювати траву. А ми не лісові мешканці, щоб їсти мох або щось природне. Ти мене зрозумів?

Джок-он-Лок гавкнув у відповідь.

— Молодець! — зрадів Сем, зітхаючи. — Радий, що слухав мене уважно. Ходімо, побудемо біля ставка озера. Воно вже близько.

І справді: минуло лише кілька хвилин, і Сем разом з Джок-он-Локом дійшли до місця, біля якого було озеро. Ну, нарешті: ставок, біля якого є озеро! Сем одразу почав кричати: